Інформаційна хвилинка для першачків: “Де живуть книги?!!”

Сьогодні незвичайний день, адже сьогодні “День дарування книг”, а я б додала з любов’ю, адже це ще й день св. Валентина. В такий гарний і світлий день в бібліотеці відбулася експрес-подорож країною книг. За доброю настановою першої вчительки Грейди Олени Миколаївни діти познайомились  з сільською книгарнею.

51917029_356323098554287_6239250182890848256_n

Для цих маленьких майбутніх читачів цікаво все: де живуть книги, як вони народжуються, куди подорожують, чиї руки їх гортають, як люди люблять і як повинні поводитись з книжками.

Також коротко маленькі непосиди слухали про саму бібліотеку: де і як поскладані дорослі і дитячі книги, та звідки можна в бібліотеці отримати потрібну інформацію, окрім книги: це і про періодику, і про віртуальну реальність, і про різного роду виставки, презентації, подорожі і т.д.   Про Героїв Небесної Сотні (адже 20 лютого 5-та річниця), про 145-ту річницю з дня народження Лесі Українки.

51779312_254000768854700_4893304339671547904_n

Настінна фотогалерея героїв нашого села, тих хто побачив і відчув війну на собі, настінний фотоколаж усіх масових заходів які відбулися напередодні, папка у якій зібрана вся інформація від народження бібліотеки до сьогодення, а також про рідне село. Все це коротко сьогодні почули та побачили маленькі гості-читачі. Отримавш запрошення на майбутнє ми попрощалися сьогодні та пообіцяли часто зустрічатися в майбутньому у цій маленькій країні книг.

Advertisements

Новий рік розпочинаємо з нових книг!!!

Хочу розпочати новий рік з вдячності. Адже не вперше сільська бібліотека отримує книжкові новинки завдяки сільському бюджету. Бібліотека щиро дякує всім хто долучився до виділення, оформлення та доставки книг у бібліотеку.

Хочу трішки розказати про отримані книги. Серед них казки, оповідання, розповіді, романи, енциклопедії, науково-повчальні книги.

20190125_134407

Деякі книги входять до шкільної програми з української та світової літератури. Зимову тематику змінює літня, рослинність  плавно переходить у розповіді про тварин, пригоди у наукові космічні дослідження.

20190125_135036

Трішки книг для хлопців: про козаків, про пригоди та козацькі скарби, а також про козацьку шаблю та цікаву легенду про неї.

20190125_134840

Наступна фотографія продемонструє книжки для дітей 5-9 класів, підлітків, їхні стосунки, проблеми , пригоди. Серед запропонованих Володимир Короленко з твором “Сліпий музикант”, який діти вивчають у школі.

20190125_135916

Для тих , хто полюбляє класику, бібліотека пропонує знамениту Шарлоту Бронте з її творами “Джейн Ейр” та “Вчитель”, а також оспівані “Ті що співають у терні”  англійського письменника Колліна Мак-Каллоу.

20190125_141743

Друзі-читачі, наступні фото запропонують вам великий вибір художньої літератури сучасних зарубіжних та українських письменників, серед яких вже добре хнайомі вам: Володимир лис, Макс Кідрук, Надія Гуменюк, Ніна Фіалко, Світлана Талан та багато інших.

20190125_141947

Знаменита “Тричі продана” Павла Наніїва, улюблена для молоді “Алхімік” Паула Коельйо, продовження всіма любленої Аньєс Мартен Люган “Закохані в книжки не сплять на самоті” та інші, що не залишать вас байдужими.

20190125_142253

Люко Дашвар, Василь Шкляр, Джоджо Мойес, Ірен Роздобудько все це та багато іншого на бібліотечному блозі та в дрібницях, про кожну книгу зокрема, у “Маркеті читацьких історій” від фейсбуку, приєднюйтесь та читайте, вибирайте до душі на ваш смак.

20190125_142754

І небагато проте цікаво про рідний Івано-Франківськ. А для тих, хто відпочиває з детективом Агата Крісті здивує та заінтригує.20190125_143046

 

 

З Новим 2019 Роком!!!

Любі читачі, відвідувачі та поціновувачі слова, книги, нашої Березівської бібліотеки!!! 

Березівська бібліотека  вітає усіх читачів, з наступаючим 2019 Новим Роком, щиро дякує за вашу присутність у нашій книгарні, за відгуки прочитаних книг, за подаровані Вами книги, за безкоштовний обмін книгами та досвідом нових прочитаних творів, за те, що завдяки Вам, книги подорожують вашими домівками та вашими серцями і я впевнена творять там добро, затишок та задоволення.

Нехай в новому році
Щодня й на кожнім кроці
Дива чарівні стануться
І мрії всі збуваються.

8d821b1d4dabfdeacf14185fcf749cb8

 

Поетична майстерня бібліотеки “Як непомітно вечір синій схиливсь до мене на плече…”

Коли кохання живе, але не має жодних прав, бо він на засланні…а вона далеко… “Галча моє!  Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим – це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист – найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости – так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною – я знаю – радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів – мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце – і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів.  28.03.35  Твій Євген”. 

slide-0

Там, де полягли вони за волю, 
Буряки тепер для цукроварні. 
І не треба слів. Не треба болю.
– Іншим дні прозорі, тихі, гарні.

Скінчено. Записано. І крапка.
– Спочивайте, стомлені над міру! –
…Розгортає знов іржава сапка
Землю, від утоми сіру.                         Чи не нагадує сьогодення?….

Євген Плужник??? Чи знаємо ми тих, хто життям заплатив за свій талант, інтелект та любов до України. Бібліотека хоче пригадати вам, а когось можливо познайомити  з українським письменником Євгеном Павловичем Плужником – поетом, драматургом, перекладачем зі східної Слобожанщини. Він свого часу став жертвою сталінського терору. Сьогодні 120 років з дня його народження, і я вважаю, що ця людина заслужила на те, щоб ми сьогодні його знали, знали його вірші.  Ось послухайте, вірш. Чи нема в ньому сьогодення, чи не один вже сьогодні “…за далеке майбутнє у бур’ян головою спати…” поринув у сон назавжди…

Ні словечка йому не сказав старий, 
Мовчки вивів коня за ворота.
Потихеньку осіння лилася згори
На степи позолота.

А коли упав перший у жовтні сніг, 
Лист прийшов весь пом’ятий.
За далеке майбутнє ліг
В бур’ян головою спати.

До товару… По воду… А день за днем… 
Знов подвір’я взялось травою…
Серце, серце! З твоїм вогнем
– У бур’ян головою!

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії в сім’ї дрібного торговця. Вчився у сільській школі, потім у кількох гімназіях – в Богучарі, Ростові, Боброві. 1918 року разом з родиною переїхав на Полтавщину. Під час громадянської війни вчителював у селі Багачка Миргородського повіту на Полтавщині. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання.

Перші українські вірші Є.Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані 1923 року в київському журналі “Глобус” під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) – Плужник ще не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем. 

Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої межі,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму, – я жив!

Я стільки бачив! Стільки й нині
Думок в собі не погасив!
Жив інший хто в такій країні,
Такі переживав часи?

Щоб міг сказати так свідомо,
З таким спокоєм на виду, –
Гряди, сподівана утомо,
Вгамовуй пристрасть молоду! 

1926 року завдяки дружині поета, Галині Коваленко, вийшла в світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою “Дні”.    Євген “все писав, писав, – розповідала вона, – а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його… Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже – він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: “Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися”.

-1-638

Мрії від серця відтяв, –
Корінь виснажують віти.
…Мало прожити життя, –
Треба життя зрозуміти.

Може, й поети лиш ті,
Що за юнацтва вже сиві…
…Мрії ж мої золоті,
Мрії ж мої нещасливі!

Через рік виходить друга і остання прижиттєва поетична збірка Є.Плужника “Рання осінь”, яка мала прихильну рецензію Ю.Меженка, а іншими розкритикована. Збірка поезій під назвою “Рівновага”, яку Плужник підготував до друку і датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини. Ці вірші увійшли до “Вибраних поезій” Є. Плужника 1966 року. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого поета.  В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму.

Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.  Відразу після розстрілу двадцяти восьми “ворогів народу”, серед яких були друзі Є.Плужника, митець потрапляє в “чергу” призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якій Плужник звинувачувався в тому, що він “є членом контрреволюційної організації, був зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів”. На підставі цього зроблено висновок: “перебування його на волі є соціально небезпечним”, а тому Євген Плужник підлягає “утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС”. 

Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув’язнень його колег-літераторів, його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ з суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в’язничних казарм для людини, хворої на легені, – означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж, того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної звістки, Євген Плужник писав:  “Галча моє!  Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим – це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист – найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости – так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною – я знаю – радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів – мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце – і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів.  28.03.35  Твій Євген”. 

До Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже їхати не міг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи на Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Цей лист Євген Плужник вже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: “Присягаюся тобі, я все одно виживу!” На жаль, це було вже нереальним. Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. 4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано і справу припинено “за відсутністю складу злочину”.   

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pluzhnik-evgen/1316-evgen-pluzhnik-biografiya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

 

Літературно-пізнавальна бесіда “Нащо мені знати, як по небу зорі ходять…”

22 грудня виповнюється 185 років з дня народження відомої письменниці Марко Вовчок (літературний псевдонім Марії Олександрівни Вілінської) народилася 10 (24) грудня 1833 р. в маєтку Єкатерининське Єлецького повіту Орловської губернії в збіднілій дворянській сім’ї. Її пращури походили з Київщини. Виховувалася в приватному пансіонаті в Харкові. Уже в той час виявилася її лігнгвістична обдарованість. У зрілому віці вона вирізнялася великою начитаністю, знанням іноземних мов та літератур.

5442bb683396f

 

Усім раджу прочитати деякі факти з життя Марії Вілінської – Марка Вовчка.

1. Була змішаної крові. Мати Марка Вовчка походила з княжого роду Радзивілів, а бабка матері була полькою-литовкою. Батько мав білоруське коріння. Родина жила в Росії (Орловська губернія), а Марко Вовчок з чоловіком-українцем жила в Україні.

2. Повсякденною мовою в родині Вілінських була французька.

3. Вітчим. Коли дівчинці було 10 років, мати вийшла заміж вдруге. Вітчим був п’яницею, «розгнузданий, грубий і відчайдушний гуляка-картяр» (спогад брата Дмитра) та нерідко бігав за дитиною з сокирою і лементом «зарубаю!».

4. «Бідна родичка». Од вітчима матері довелося піти, а двох дітей віддати родичам. Марія була «бідною родичкою» в сім’ї тітки. У приватному будинку не знайшлося для неї вільної кімнати, лише – вільний куток, де поставили перегородку й ліжко.

5. Заміж за засланого в Орел у кирило-мефодіївській справі Опанаса Марковича Марія вийшла в 17 років.

6. Ненависне прізвисько «Марко Вовчок». Перша версія виникнення псевдоніму М. Вілінської – письменниця вигадала псевдо сама, за прізвищем першого чоловіка (Маркович). Друга версія – «Марко Вовчок» народився з вуст П. Куліша, який поєднав прізвище чоловіка Марії з її «вовчкуватістю» у спілкуванні. Сама ж Марко Вовчок це «прізвисько» ненавиділа.

7. Хто автор. Думки деяких дослідників розбігаються щодо того, хто був автором «Народних оповідань» – дебюту Марка Вовчка. Одні кажуть, що Марія писала твори у співавторстві з чоловіком О. Марковичем, оскільки вони вдвох збирали фольклор. Інші наголошують, що М. Вілінська власноруч створила оповідання.

8. Вона була єдиною в українській літературі жінкою-письменницею наприкінці 50-х років ХІХ століття.

9. Дві мови і роль у двох культурах. Росіянка за походженням Марко Вовчок дебютувала як українська авторка. Була відомою й у французькій літературі.

10. У звабливої Марка були романи і з П. Кулішем, і з І. Тургенєвим, і з М. Добролюбовим, і з О. Пассеком, і з Д. Писарєвим. Проте урешті-решт її останнім чоловіком і другим законним був дрібний чиновник М. Лобач-Жученко.

11. Марія Вілінська і Пантелейлон Куліш домовилися про спільне життя за кордоном. Куліш, залишаючи дружину, поїхав за Марком і одразу ж повернувся. Застав її у Берліні з І. Тургенєвим. 30 років ображений коханець виливав гори бруду й непристойностей на звабливу Марка Вовчка.

12. Марко Вовчок випускала журнал, який повинен був допомагати інтелігентним жінкам, у якому піднімалася питання емансипації. У 1871 році вийшло 12 чисел видання, а в 1872 – 5. «Мене дуже тепер хвилює думка, скільки б могли зробити жінки, священицькі доньки й дружини, і що вони нічого не роблять», – писала Марія Вілінська.

13. Повість письменниці «Маруся» отримала нагороду Французької Академії і була перекладена на багато мов. Зокрема, французькою повість вийшла в газеті «Ле Тепс».

14. Марко Вовчок увела в українську та російську літератури образ «нової жінки», незалежної й сильної.

15. Марія порушувала норми, обов’язкові для «доброчесної» жінки. Наприклад, вона не захотіла погодитися редакторськими правками, внесеними у її тексти самим метром Кулішем!

16. Марко Вовчок вільно володіла французькою, англійською, ну і, звичайно ж, українською та російською мовами.

17. Майже 40 років була постійним співробітником журналу «Magasin d`Education et de Recreation», у якому друкувався Жуль Верн.

Наша бібліотека підготувала кілька книг Марко Вовчок  з її творами, щоб читачі змогли вживу познайомитись з творчістю письменниці. Вашій увазі: книга “Марко Вовчок” Панасенко Тетяни Михайлівни

ac0b83933f1b54ab250969dadd136f41

У цій книзі ви дізнаєтесь про життя письменниці, про те, що Марко Вовчок  — складна, суперечлива й загадкова постать в історії культури, причому не тільки української та російської, бо діяльність її охоплює майже всю Європу. Жінка з чоловічим псевдонімом; росіянка за походженням, для якої Україна стала другою батьківщиною і яка багато творів написала українською мовою; письменниця, що успішно займалася перекладацькою й видавничою діяльністю; не красуня, однак вражала й захоплювала багатьох талановитих чоловіків блискучим розумом, глибокими знаннями, внутрішньою силою, неординарна, енергійна, обдарована людина…  Вона пише,що Марка Вовчка справедливо називають літературною донькою Т.Шевченка. Твори письменниці відіграли провідну роль у становленні української реалістичної прози. Найвищого ідейно-художнього рівня досягає Марко Вовчок у зображенні трагічної долі жінки-кріпачки, яка в тогочасному суспільстві зазнала найбільшого приниження і безправ’я. За словами І.Франка, «з простотою, красою й ніжністю її мови й стилю в’яжеться нерозривно її ніжна любов до всіх нещасних і страждущих, а особливо до найбідніших між бідними – до жінок…».

74727

“Інститутка” Марка Вовчка (1833—1907) — перша в українській літературі реалістична соціально-побутова повість, яку Іван Франко назвав найкращою перлиною української літератури. Майстерно поєднавши напружений драматизм подій та внут­рішні переживання героїв, авторка надзвичайно правдиво показала, яких меж може сягати людське свавілля. Манірна легковажна панночка, що повернулася після навчання в Інституті шляхетних дів­чат у маєток своєї бабусі, згодом стає жорстокою повелителькою людських доль, що призводить до гос­трого соціального конфлікту. До збірки також увійшли оповідання з народного життя, сповнені щирого смутку, викликаного людською недолею, та гуманного співчуття до гноб­лених і поневолених.

m_ja_omeljanov_o_o_biljavska_marko_vovchok_zhittja_i_tvorchist_u_dokumentakh_fotografijakh_iljustracijakh               204434

Книга про Марка Вовчка, що зліва розкаже про письменницю за допомогою різноманітних фотографій з її життя, та життя її друзів.

Ось як про себе розказує книга “Записки причетника” (написана російською мовою): ” … в своем романе раскрывает социальные противоречия пореформенной России, разоблачает эксплуататорскую роль служителей церкви, с глубокой симпатией изображает людей из народа”

Бібліотека пропонує вам прочитати спогади про Марка Вовчка

Ніщо, мабуть, так не допомагає пізнати людину, як спогади про неї. Сформуйте власний спогад про Марію Вілінську як людину й письменницю.

Тарас Шевченко охрестив М. Вілінську «кротким пророком и обличителем жестових людей несытых», своєю «дочкою», а вона його «батьком».

Пантелеймон Куліш називав Марію «мовчазним божеством». Про її літературну творчість: «Автор трудился как этнограф, но в этнографии оказался поэтом»; це було кадіння «з десяти кадильників».

Існує думка, що саме Марко Вовчок надала українській літературі «надмірної сльозливості». П. Куліш пояснює це явище: «Отчего этих рассказов нельзя читать без слез? Тут нет ни страшных бедствий, ни великих несчастий, ни трагических катастроф. Люди живут, стареют и умирают так просто, как обыкновенно бывает в селах, и однако ж у читателя сжимается сердце и выступают слезы при многих, самых обыкновенных повседневно видимых сценах. Это не от чего другого, как от того, что эти рассказы прошли сквозь сердце автора и диктованы ему сердцем. Такою живою, не отвлеченною, не мечтательною любовью к народу загорался у нас еще ни один писатель». «Мы народа не знаем, мы, не зная народа, не любим его, ибо любить можно только того, кого знаешь. Г. Марко Вовчок вводит нас в познание характера и жизни народа, и в то же время он наполняет нашу душу теплотой чувства, дышащей в каждом его слове».

Ганна Барвінок, дружина Куліша: «… була мовчазна, мало говорила, так що трудно було узнати її розум. Може, од того Куліш назвав її «Вовчком», що вона наче злякана, мовчуща!». «Нам вона здалась боязкою чи несвітською, не прикидливою до людей. Якось ні до хазяйки, ні до мене, ні до Куліша не горнулася. А ми всі ласкаво до неї оберталися. А вона якось погордо!..». Г. Барвінок потім думала: «Бідна!.. Може, її горе ще дитячого життя прибило, і таке приниження терпіла у тітки між людьми! Може, й вона од прислуги терпіла яку наругу, то їй усе й здається нелюдське!..».

Олена Пчілка вважала авторку нахабною самозванкою, московкою, що, мовляв, вкрала прекрасний вінець українського автора – Опанаса Марковича.

Іван Тургенєв називав її «украшением и средоточием» невеличкого гуртка петербурзьких «малороссов». «…Ш(евченко) не повіситься, – Кул(іш) – не застрелиться, – Кост(омаров) … можливо, кинеться в воду…», – заспокоював Марію. «Це прекрасна, розумна, чесна і поетична істота, але заражена пристрастю до самознищення». «Ви з’являєтесь мені у вигляді темного сфінкса».

Катерина Юнґе, донька графа Толстого: «… всі чоловіки сходять від неї з глузду: Тургенєв лежить біля її ніг, Герцен приїхав до неї в бельгію, де його мало не схопили, Куліш через неї розійшовся з жінкою, Пассек захопився до того, що кинув свою працю, свою кар’єру, змарнів увесь і їде з нею, не зважаючи зовсім на те, що брат тільки-но видужав після гарячки, а мати захворіла з горя…»

Олександр Герцен порівнював Марка Вовчка з Жорж Санд, такою ж зневажливою до умовностей, суперечливою та роковою.

Дослідник Віктор Домонтович охрестив її «моцартом любовних історій» минулого віку.

Віртуальна подорож “В країну прав з казковими героями”

 Друзі-читачі!!! Цей тиждень грудня присвячений “ПРАВУ”, тому сьогодні бібліотека пропонує вам поринути у подорож “В країну прав з казковими героями”.

Усі казкові герої, щоб досягнути успіху, долали труднощі на
своєму шляху.       Конвенція ООН про права дитини — це ваші права. Ви можете не думати про них. Ви можете не використовувати їх щодня. Але ви маєте знати, що вони існують і гарантовані вам державою. Вони — ваші!
 Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Конвенція ООН про права дитини — це угода між країнами. У ній записано, як уряд кожної країни має дбати про дітей.
           Конвенція містить 54 статті. У них ви знайдете 40 прав, які має дитина. Усі права можна поділити за певними принципами.   Найголовніші права, які виділяє Конвенція — це: усі діти  мають право на життя разом зі своїми батьками, їхнє постійне піклування і турботу. І головне — усі діти рівні у своїх правах!

Право                                                                               Обов’язок
Право на життя                                              Дотримуватися правил поведінки у                                                                                             суспільстві
Право на піклування і турботу                Поважати і любити тих, хто тебе оточує
Усі діти рівні у своїх правах                     Поводити себе так, щоб своєю поведінкою                                                                                 не порушувати права інших людей
Право на повноцінне харчування         Дотримуватися режиму харчування,                                                                                             поважат  праце поварів
Право на відпочинок і розваги                Організовувати свій вільний час так, щоб                                                                                   було корисно і не заважати іншим
Право на освіту                                                Бути старанним, активним і                                                                                                            самостійним учнем
Право на отримання  інформації         Самостійно знаходити інформацію із різних
                                                                              джерел
Право на медичну допомогу                Цінувати і піклуватися про своє здоров’я
Право виражати свої погляди            Не нав’язувати свої погляди іншим, якщо ті з
                                                                          ними не згодні
Право на вільне спілкування                Поважати співрозмовників, дотримуватися
                                                                           правил мовного етикету
Особлива турбота — дітям без сімей    З повагою ставитися до людей, які                                                                                                 піклуються про нас
Особлива турбота — дітям інвалідам   Бути толерантними, поважати й                                                                                                      допомагати  дітям
Право на захист від примусової праці       Виконувати усі види                                                                                                                     самообслуговування й роботу, яка не є                                                                                              небезпечною для здоров’я
Право на захист від образи та приниження     Не ображати й не принижувати                                                                                                                    інших
1. Перша сторінка нашої віртуальної подорожі – уривок з м/ф «Колобок», де Ведмідь намагається з’їсти Колобка.
Яке право Колобка порушено? Право на життя.

hqdefault
2. Уривок з м/ф «Смішарики», де головні герої працюють у домашній
бібліотеці у Лосяша. Яким правом користуються Смішарики? Правом
на отримання інформації.

Нюшаилосяш
3. Уривок з м/ф «Доктор Айболить», де Айболить лікує звірят. Яким
правом користуються хворі звірі? Правом на отримання медичної
допомоги.

orig
4. Уривок з м/ф «Петрик П’яточкін», де малюки у дитячому садку сплять
(тиха година), а потім розважаються на прогулянці. Яким правом
користуються малюки у дитячому садочку? Правом на відпочинок та
розваги.

images        5
5. Уривок з м/ф «Буратіно», де Карабас- Барабас б’є друзів Буратіно.
Яке право порушив Карабас-Барабас? Право дітей на захист від побиття та
приниження.

b10 (1)          b11

Хвилина-реквієм “Ціна хлібної скоринки…”

23 листопада в приміщенні сільської бібліотеки відбулася  історична хвилина-реквієм “Ціна хлібної скоринки” де було представлено підбірку книг на виставці “І свічка плакала в зажурі”. Також згадали тих, хто став жертвою політичних репресій, адже листопад багатий на такі сумні  історичні події

20181122_143505

В честь пам’яті жертв Голодомору і політичних репресій в Україні, протягом другої половини листопада,  бібліотека пропонує своєму читачу книги, щоб ми згадали, як винищували наш український народ протягом багатьох років.

20171102_151840

Маленький бібліотечний флеш-моб, де діти закривши обличчя руками, хочуть висловити весь жах наслідків голоду 85-річної давності.

20181122_14455720181122_14482420181122_145020

В суботу 24 листопада, як і попередні роки отець Богдан Рудницький, наш парох закликав березівчан о 16.00 год. вийти на центральну дорогу та запалити обабіч свічку пам’яті. Тим самим заявити свою маленьку жертву та  показати, що ми пам’ятаєм, молимся…

46799502_205620247014394_3787170177267793920_n46831130_300146527499306_8098383075395764224_n47158200_1301438216662474_566708633920864256_n46990555_2191414027844539_1068281546177249280_n