Історія бібліотеки

Відомі нам початки творення бібліотеки в Березівці, на той час Хом’якові.

«Просвіта» в Хом’якові.   

Screenshot_2

    Товариство початку 30-х років ХХ ст.

Рятуючи широкі верстви українського населення від темноти, безграмотності, наступу москвофільства свідома українська молодь виступила з ідеєю «просвіти народу», було вирішено заснувати громадсько – культурне освітнє товариство «Просвіта».  2 вересня 1868 року міністр внутрішніх справ Австро-Угорщини затвердив статут товариства, а 8 грудня того ж року у Львові відбулися установчі збори «Просвіти».

Основною метою товариства було «спомагати народну просвіту в напрямках моральнім, матеріальнім і політичнім», збирати і видавати зразки народної усної творчості. За новим статутом 1870 року завдання товариства полягало в «ширенні просвіти між руським народом» з допомогою видань, заснування повітових філій і залучення нових членів.

30 грудня 1904 року місцевий священик Д. Лисий у листі повідомляє урядове намісництво у Львові про бажання відкрити в селі Хом’яків читальню «Просвіти». До листа додається список членів-засновників: всього 16 чоловік, а саме парох Д. Лисий, селянин Гриць Згоба, Н. Згоба, Юрко Савчук, Іван Савчук , Василь Савчук, Михайло Мельник, Микола Грицьків, Дмитро Кіндрат, Василь Амброзяк , Михайло Тимчук , Іван Стефаник, Юрко Кугутяк, Петро Тимчук, Дмитро Кобилянський та ще один чоловік прізвище якого в тексті нерозбірливе. Однак, львівське намісництво не поспішало з відповіддю, тому парох пише другого листа. Тепер уже до Хвального Виділу «Просвіта» у Львові, в якому скаржиться на зволікання. В кінці листа датованого 11 лютим 1905 року отець Дмитро Лисий просить повідомити «чи можна приступати до створення читальні і прислати який документ, яким можна би ся виказати перед властию політичною».

Дозвіл на відкриття читальні було отримано, бо вже в письмовому зверненні до матірного товариства «Просвіта» від 24 грудня 1904 року, парох вказує, що перші загальні збори в Хом’якові відбудуться 5 березня 1905 року, далі просить вислати свого представника, щоб той зацікавив селянський загал створенням «Просвіта», бо в селі є багато противників заснування читальні.

        Просвітницьке керівництво у Львові не залишило поза увагою прохання священика і вислало у Хом’яків отця Бариша. Збори відкрилися промовою Дмитра Лисого, після чого парох попросив обрати головою зборів священика Бариша, а секретарем – місцевого учителя пана Робачевського, на що присутні погодились. Після цього місцевий парох прочитав привітального листа від головного виділу товариства «Просвіта». Потім львівський гість взяв слово, та «в довгій бесіді пояснив значення читальні «Просвіти», статут товариства, в яке того дня записалось 68 селян» Перше керівництво читальні «Просвіти» у Хом’якові виглядало так:

парох Дмитро Лисий – голова;

Євгеній Робачевський – заступник;

Михайло Згоба – писар;

Йосиф Деніскевич – касир;

  Микола Згоба – бібліотекар.

  Заступники бібліотекаря: Микола Гавриляк, Гринь Згоба.

         На закінчення просвітянських зборів священик Бараш ще раз взяв слово, в якому говорив про необхідність «пильного» відвідування читальні, закликав до створення при ній крамниці і позичкової каси (каси взаємодопомоги). Варто також додати, що новозаснованій читальні львівська «Просвіта» подарувала декілька десятків книжок. Так завдяки заходам місцевого священика і селян-активістів було започатковано у Хом’якові читальню «Просвіти»,  яка довгі роки залишалася у селі єдиним українським товариством.

Отже, завдяки наполегливості місцевого пароха Дмитра Лисого 24 грудня 1904 року в селі Хом’яків було засновано читальню товариства «Просвіта». Сільська читальня розмістилася у найманому приміщенні, а в 1905 році при ній була заснована крамниця. Бібліотека читальні на 26 лютого 1906 року нараховувала 76 книг, передплачувала часописи «Свобода», «Дзвін», «Народна бібліотека». Не залишався осторонь діяльності «Просвіти» і парох, який з домашньої бібліотеки передав у читальню для громадського користування часописи «Діло», «Поступ».

Керівництво читальні обиралося щорічно на загальних зборах «Просвіти» і частково змінювалось. В період між 26 грудням 1909 року по 27 травня 1910 року членами читальні було 20 чоловік, з яких 16 вміли читати і писати. Головою читальні продовжував залишатися священик. На жаль це останні відомі нам відомості про сільську читальню до Першої світової війни. Її початок припинив діяльність «Просвіти» повсюдно в краї, і відповідно і в Хом’якові теж. По закінченню війни читання «Просвіти» відновила свою діяльність. Так 13 грудня 1925 року при сільській читальні відбулися збори які відкрив голова читальні Михайло Капець. Згідно протоколу на порядок денний виносилось:

  1. Отворення ( відкриття).
  2. Відчитання протоколу.
  3. Звіт.
  4. Уділені Асолютарні.
  5. Зміна статуту.
  6. Впис в члени.
  7. Впис вкладів.
  8. Вибір Виділу і Контрольної комісії.
  9. Внески і запити.

На зборах голова читальні Михайло Капець заявив, що дальше так мало цікавитись цією читальнею не можна і в Хом’якові мусять всі на наступний рік взятися до просвітницької праці як по іншим селах.

Звіт здавав Михайло Капець. Він жалувався, що члени навіть вкладок не складали і не було чим заплатити податків. Зміну статуту пояснила делегатка з філії «Просвіти» в Станіславові Марта Згоба. Вона пояснила значення читалень для нашого народу по селах, заохочувала найбільше молодь вступати в члени читальні. Бо від молоді залежить наше майбутнє. В члени вписалися 21 особа.

Вкладку ухвалено в розмірі 1 злотий 20 грош .

Було обрано керівний комітет:

  • голова – Михайло Капець;
  • заступник – Мельник Юрко;
  • секретар – Курпель Василь;
  • скарбник – Згоба Федір;

– бібліотекар – Савчук Юрко;

  • господар – Стефаник Микола.

Відомими членами товариства на той час були: Костишин Василь, Римик Михайло, Римик Іван, Гаврилюк Петро.

Контрольна комісія: Деніскевич Онуфрій, Стойчук Яків, Римик Василь.

Збори було закрито 23 грудня 1925 року. 25 грудня 1925 року було видано дозвіл на зміну статуту, новий статут було утверджено 2 травня 1925 року.

З 1927 року священичі обов’язки в селі виконував парох з Чернієва Микола Салійт, а головою читальні став селянин Микола Стефаник. Його заступником був Василь Скрипин. У відділ входили також Федір Згоба (скарбник), Стефан Курпель (секретар), Юрко Савчук (бібліотекар), Микола Гураль, Михайло Згоба, Юрко Мельник, Михайло Кіндрат. В читальні за час з 1 липня 1927 року по 30 червня 1928 року було прочитано 3 лекції. Одну з них провів О. Катамай, в який говорив про необхідність створення аматорського театрального гуртка, який і було засновано.

В 1931 році головою читальні став Федір Згоба. Членство сільської «Просвіти» обіймало 89 хом’яківчан. В неділю і святкові дні була відчинена бібліотека. Громадська книгозбірка нараховувала тоді 54 друкованих видання. Побудова читального будинку в селі сприяла пожвавленню українського національного життя.

У 1935 році всією громадою побудували в Хом’якові читальню «Просвіти». Працювали усі гуртом і безплатно. Хто, що міг те і ніс, дерево, цвяхи та інші будівельні матеріали. У Хом’якові у ті роки часто приїздив із Станіслава відомий просвітницький діяч Михайло Кушнір з лекціями: «Причини упадку Української держави», «Значення Рідної школи».

Отже, новоутворена читальня «Просвіти» стала для селян життєдайним джерелом з якого вони набиралися жертовності та високої національної свідомості. «Просвіта» стала для простого селянського люду осередком просвітницького та культурного життя.

  Робота «Просвіти» нерозривно пов’язана з бібліотечною справою, яка в с. Хом’яків (Березівка) почалася з 1920 року, коли в селі силами жителів села була побудована читальня. З розповідей старожилів села дізнаємося, що однією з перших бібліотек (домашніх) в цей час була бібліотека вчительки і її чоловіка (місцевого пароха) Гаврилюків. Книги домашньої бібліотеки позичалися людям прогресивних ідей не лише села Хом’яків, а й жителям навколишніх сіл. Книги привозились з Коломиї, Станіславова, Львова і навіть Києва.

Жителі з любов’ю виписували і читали газету «Діло», журнал «Часопис», книги українських класиків. У прогресивних людей в хаті висіли портрети Тараса Шевченка і Івана Франка. На святкових концертах були присутні практично всі жителі села. Однією з основних робіт «Просвіти», хати-читальні, була організація Різдвяних свят, зокрема вертепу і коляди.

Збільшилась бібліотека з поселенням в сім’ї Гаврилюків  – Григорія Сиятовського, емігранта зі Східної України, полковника петлюрівської армії, режисера, актора Харківського драмтеатру. Він привіз з собою чималу бібліотеку художніх книг, а особливо книг для підготовки вистав.

В сільській читальні бібліотекою керував місцевий житель Скрипин Василь. В цей період одну з найбільших бібліотек мав керівник проводу ОУН-УПА Чопляк Василь. Останні книги своєї бібліотеки він залишив на збереження сільському ковалю Гуралю Федору. Однією з цих книг, що збереглася до наших днів є книга Котляревського «Москаль-чарівник» 1926 року видання.

В період німецької окупації просвітницькою роботою займався член ОУН-УПА Курпель Василь Степанович. Був час коли він приніс додому книгу Тараса Шевченка «Гайдамаки», на титульній сторінці якої був тризуб України. Слідом за ним в хаті появились радянські «визволителі». Батькові прийшлося з великим болем у серці вкинути цю книгу у вогнище. Цим вся родина була врятована від Сибіру.

З 1953 року бібліотеку села очолює молода дівчина Костишин Софія Петрівна. Очолює просвітницьку роботу вчитель української мови і літератури Стельмах Іван Васильович.

Продовжують роботу в бібліотеці Сем’янчук Галина (1957-1960 рр.), а потім Стефінін Марія (1960-1963 рр.), Костишин Федір Федорович (1963-1966 рр.) – тепер кандидат історичних наук, Бойчук (Бунь) Євдокія Паньківна (1967- 2015 рр.)

Screenshot_5

На фото зав. бібліотекою Бойчук (Бунь) Євдокія Паньківна проводить лекторій.

і з березня 2015 року бібліотечною справою керує Курпель (Приймак) Наталія Василівна.

Screenshot_17 Screenshot_18                  Приміщення бібліотеки розміщене у сільській раді. З 76 книг у 1906 році фонд бібліотеки виріс до 4500 книжок. В бібліотеці проводиться обговорення книг, вікторини, презентації книг сучасних письменників. Постійно діють книжкові виставки «Моя Україна», !Йду до коріння свого», «Краю мій – гордість моя». До кожної визначної дати проводяться тематичні вечори.

20170602_141844 IMG-03aa94b122f4c0e1704132f99882d7be-V

Презентації книг у школі та на подвір’ї 

20171126_152040 20170824_145655

Тематичні фільми та розваги на природі

20170511_12001820170522_153120

Різноманітні виставки у приміщенні бібліотеки

20170824_144808DSC_0675

Майстер класи та години поезій

20160410_141325

Віртуальні та реальні подорожі

20160329_12500920160329_121013

Різного роду конкурси

Григорій Сіятовській – організатор і керівник хом’яківського драмгуртка.

Screenshot_4

Григорій Сіятовський

    У 20-х роках  ХХ ст. українська культура зазнала страхітливих утрат. На митців начіпляли ярлик «націоналіст» і паплюжили на всіх перехрестях, висилали на Сибір. Хто не міг з цим миритися, емігрували як політичні біженці. Однак будучи в еміграції, вони продовжували свою роботу, хто як міг.

Спіткала така доля і талановитого режисера Григорія Сіятовського. (1875-1976рр.). Родом із Східної України (Полтавської чи Чернігівської губернії), син великого поміщика, юрист за освітою, випускник Київського університету.

Як сталося, що він опинився в Хом’якові? Коли в Росії та й на Україні почалася революція, Сіятовський будучи в чині полковника перебуває в Петлюрівській армії. Доля України йому не байдужа, будучи патріотом своєї землі, він разом з армією Петлюри бореться за незалежність України. А після розбиття армії він у 1922-1923рр. із залишками петлюрівської армії переходить кордон України і стає політичним емігрантом. Разом з братом художником Юрієм і ще кількома хлопцями він опинився в панській Польщі на Галичині.

Screenshot_3

Драмгурток села 30-х років

       Зі слів Козінчук  Євдокії (1924): «У 1933 році приїхало до нас шестеро москалів (так жінка називає східних українців), з них три полковники, одним з яких був пан Григорій Сіятовський. Пан Сіятовський організовує драмгурток, де в читальні «Просвіти» починає готувати вистави.

В драмгурток він обирає обдарованих, які б могли не так-сяк, а з артистизмом зіграти роль. Розказують очевидці, що якщо було сказано паном Сіятовським прийти на ту годину на репетицію, то кидали  найважливішу роботу і йшли».

З другої половини 30-х років пан Сіятовський організував театральні свята під відкритим небом «фестунки», де в селі «під спасом» збирали сотні людей з усіх навколишніх сіл під синьо-жовтими прапорами (але з дозволу польської влади). Всі дивилися виставу «Вибір кошового» яку ставили хом’яківські аматори.

В той час головою читальні був Згоба Федір і він їздив до Станіславського старости по дозвіл на проведення свят “фестунок”. Йому було надано дозвіл за яким дозволялося з 8 години ранку до 20 години вечора виставляти українську символіку і проведення театральних свят. Після 20 години все мало закінчитись. Хом’яківські аматори ставили вистави: «Опришки», «Ой, видно село», «Ой, не ходи Грицю», «Жирівка – вихреста» та інші.

Screenshot_8

Вистава 1936р. “Вибір кошового”

       Активними сільськими аматорами були: Скрипин Василь, Томішак Давид, Кабан Микола, Мельник Анастасія, Скрипин Софія, Гавриляк Микола, Гавриляк Марія, Чоп’як Василь, Савчук Михайло…

Screenshot_7

Березівські артисти-аматори 1936р. Групова світлина після вистави

            Одночасно пан Сіятовський працює в Львові і в Станіславі у драмтеатрах режисером і актором. Тож не дивно, що відомості про цього актора і режисера зустрічаються в архівних документах, а також у інших виданнях.

       Протягом 1929-1930 років театрально-концертна діяльність аматорських гуртків поступово стала найбільш масовою на Прикарпатті. До керування ними залучалися кращі сили української інтелігенції. Широкого розповсюдження наприкінці 20-х – на початку30-х років набули курси режисерів і хорийместрів, до викладання на яких запрошували відомих у Галичині митців. Зокрема, 1928 року у Станіславі ці курси вів відомий на той час драматичний актор і режисер, референт театральної комісії товариства «Просвіта» у Львові Григорій Сіятовський. Діяльність аматорських гуртків на Прикарпатті перетворилась у справжню школу патріотичного виховання, вона формувала національну свідомість українців, виховувала любов до рідних слова і пісні, що в умовах ополячення дало змогу зберегти мову і культуру української нації.

Screenshot_9

Сільський драмгурток 1942р. В центрі зі скрипкою Дарія Гавриляк.

Screenshot_10

Сільський драмгурток 1946р.

       З приходом руських в 1944 році сім’я Гаврилюків у яких мешкав пан Сіятовський виїздить в Америку, а він залишається, не може на старості залишити Україну. На початку 50 років забрав в свою сім’ю пана Сіятовського Римик Микола, активний член драмгуртка, з яким пан Сіятовський добре заходився і якого багато чому вчив і дуже любив. Але на початку 1954 року пан Сіятовський просить, щоб його відвезли в Снятин, що й було зроблено. І навесні його відвезли до Снятина. Пізніше виявилось, що пан Сіятовський помер у будинку перестарілих в Снятині.

Отже, великий слід і вічну шану залишив пан Сіятовський в історії не тільки Хом’якова, але й Прикарпаття. Старі люди з шаною і любов’ю згадують обдарованого режисера, актора, аматора народної сцени, інтелігента з великої букви. Відразу ж по приїзді в село пан Сіятовський створив при читальні «Просвіти» драмгурток, який виконував просвітницьку, культурно-виховну роботу в селі, згуртовував людей.

Сільську традицію, закладену паном Григорієм Сіятовським,  продовжив вчитель Стельмах Іван Васильович (уродженець села Богородчани). В 1951 році він приїздить в село працювати вчителем російської мови і літератури, а згодом стає завучем школи. Разом з Сіятовським Іван Стельмах бере участь у постановках вистав драмгуртка, а після смерті пана Сіятовського стає керівником драмгуртка і керує ним аж до 1965 року.

В цей період на сцені сільського клубу ставляться вистави: «Украдене щастя», «Любов на світанні», «Безталанна», «Дай серцю волю, заведе в неволю», «Лимирівна», «Мартин Боруля».

Screenshot_11

Вистава сільського драмгуртка “Мартин Боруля”

 Драмгурток існував до 1969 року, до того часу як існував клуб. У зв’язку із повінню у липні клуб був зруйнований і велика частина костюмів та декорацій була втрачена.

Screenshot_15

Українські вечорниці в Хом’якові 50-х років

Screenshot_14

Шкільний драмгурток початку 90-х років

Screenshot_16

Постановка першого Святвечора у школі в роки Незалежності

Screenshot_12

Сучасна постановка мичстецької родини Орлів

Screenshot_13

2006 рік: Андріївські вечорниці

 

25395765_365830100547234_4425156009911747943_n

25353914_365827757214135_8332729224693698359_n

Андріївські вечорниці у школі 2017.

 

Advertisements