Це ж треба мати сатанинський намір,
Чаїть в собі невиліковний сказ,
Щоб тяжко так знущатися над нами
Та ще й у всьому звинуватить нас.
Ліна Костенко
Можливо вам цікаво знати, що то за назва “ВЕЛИКИЙ ТЕРОР” і чого Україна має пам’ятати цей час. Коротко тут, а більш детально в книзі. На завершення я пропоную переглянути відео-ролик. Запрошую знати свою історію!!!
“Великий терор” — найменування доби в історії СРСР (1937–1938 роки), коли сталінські репресії були різко посилені та доведені до максимуму своєї інтенсивності. Інша поширена назва цього історичного періоду — «Єжовщина» — пов’язана з тим, що керівником народного комісаріату внутрішніх справ у той час був Микола Іванович Єжов.
Авторка Енн Епплбом у книзі “Історія ГУЛАГу” скаже: ця книжка присвячується тим, хто розповів, що тоді відбувалося.
Анна Ахматова. Замість передмови напише: “У страшні роки єжовщини я провела 17 місяців у тюремних чергах в Ленінграді. Одного разу хтось “упізнав” мене. Тоді жінка з синіми губами, яка стояла за мною і яка, звісно, ніколи в житті не чула мого імені, прийшла до тями від заціпеніння і запитала мене на вухо:
А це ви можете описати?
І я сказала:
Можу.
Тоді щось на зразок усмішки промайнуло по тому, що колись було її обличчям…”
У книзі Романа Круцика “ДЕМ’ЯНІВ ЛАЗ” теж у першій частині є розділ про “велику Сталінську чистку”
Написано, щоб ми, нині сущі і майбутні покоління української нації, НЕ ЗАБУВАЛИ про масові вбивства кращих синів і дочок українського народу, інтелігенцію, про ліквідацію українських церков та духовенства, вбивства невинних людей большевицькими катами та їх комуністичними посіпаками.
«Великий терор» 1937-1938 рр.
26 вересня 1936 р. НКВС СРСР очолив Микола Єжов. Саме з його іменем пов’язують хвилю «великого терору», ініційовану Й. Сталіном. Фактично М. Єжов прийшов до НКВС з готовим планом репресивних дій, насамперед проти діячів-опозиціонерів Сталіна. За часів «єжовщини» партійно-чекістському тандему вдалося поєднати в обвинуваченні правих ухильників з «троцькістсько-зинов’євським блоком».
23–30 січня 1937 р. у Москві відбувся судовий процес у справі «паралельного антирадянського троцькістського центру» (Г. П’ятаков, С. Сокольников, К. Радек, Л. Серебряков, Я. Лівшиць, М. Муралов, Я. Дробніс, М. Богуславський та ін.). 2–13 березня 1938 р. відбувся процес «правотроцькістського блоку» у Москві (М. Бухарін, О. Риков, Х. Раковський, Г. Гринько та ін.).
М. Єжов розпочав масштабну «чистку» партійних, військових і чекістських кадрів. Було суттєво розширено систему ГУЛАГу, в якій опинялися мільйони засуджених політичних в’язнів. Тільки навесні 1937 р. внаслідок різних операцій НКВС у радянських таборах опинилося 700-800 тис. осіб. Наказом від 21 жовтня 1937 р. усі виправно-трудові таборибули підпорядковані безпосередньо ГУЛАГу НКВС.
«Єжовщина» в Україні
13 січня 1937 р. ЦК ВКП(б) ухвалив постанову «Про незадоволене партійне керівництво Київського обкому КП(б)У та недоліки у роботі ЦК КП(б)У». Відповідно до цієї постанови почалася кампанія чисток серед київських комуністів. 16 січня 1937 р. на пленумі Київського обкому було розкритиковано колишнього сталінського соратника П. Постишева. 31 січня – 2 лютого на пленумі ЦК КП(б)У було обговорено згадану постанову ЦК ВКП(б) та відзначено велику засміченість «троцькістськими та націоналістичними елементами» Київського та Харківського обкомів КП(б)У, які очолював П. Постишев. Загалом 46 членів Київського обкому було виключено з партії, 32 з них заарештували як «ворогів народу». 17 березня 1937 р. П. Постишева було звільнено від обов’язків другого секретаря ЦК КП(б)У, які він виконував з січня 1933 р. 22 лютого 1938 р. він був арештований у Москві разом з дружиною. Його звинуватили у приналежності до право-троцькістської організації в Україні, до якої належали Косіор, Чубар, Балицький, Якір, Вегер, Касарєв та інші, а з 1920 р. був японським агентом. 26 лютого 1939 р. П. Постишева розстріляли.
Ескалація «ворогоманіії» та «шпигуноманії» увійшла в нову фазу після того, як на посаді наркома внутрішніх справ УРСР В. Балицького змінив Ізраїль Леплевський. Він почав свою діяльність відповідно до наказу М. Єжова від 14 червня 1937 р. за №968 і був палким реалізатором «єжовської» репресивної політики, слухняно проводячи всі інспіровані центральним керівництвом НКВС акції – «масові операції» щодо куркулів та «кримінальних злочинців», розпочаті 1 серпня 1937 р., щодо поляків, ініційованих НКВС СРСР 11 серпня 1937 р., щодо німців, щодо румунської та харбінської ліній, щодо латишів, проведену у листопаді-грудні 1937 року. Завжди він просив центр збільшити «ліміти», тобто кількість визначених кандидатів у «вороги народу»; виявляв неабияку ініціативу: «розгром» есерівського підпілля, колишніх боротьбистів, «церковно-сектантських кадрів», «антирадянського сіоністського активу» тощо.
Він старанно шукав «компромат» проти членів «команди» П. Постишева, а також проти свого попередника В. Балицького. Однією з найбільших його справ була «буржуазно-націоналістична антирадянська справа колишніх боротьбистів» (серпень 1937 р.), за якою репресовано групу партійно-державних керівників УРСР, а голова Раднаркому П. Любченко під час роботи пленуму ЦК КП(б)У покінчив життя самогубством.
4 серпня 1937 р. Сталін підписав директиву ЦК ВКП(б) про проведення у 2-3 районах відкритих процесів над шкідниками у сільському господарстві. Саме ця директива значно стимулювала пошук «ворогів народу» на селі, в тому числі в Україні. Видобування слідчим необхідних зізнань полегшувалося тим, що саме у 1937 р. було офіційно дозволено застосовувати фізичний вплив на тих, кого підозрювали у ворожих діях. ЦК ВКП(б) у своїй телеграмі назвало засоби фізичного впливу як «припустимий і правильний метод».
У партійному середовищі виникла ситуація політичної істерії та наклепів. Після проведення ХІІІ з’їзду КП(б)У (3-4 липня 1937 р.) пленум ЦК КП(б)У виклював з партії і вивів зі складу членів ЦК як «викритих ворогів народу» третього секретаря ЦК КП(б) М. Попова, першого секретаря Одеського обкому КП(б)У Є. Вегера, першого заступника голови РНК УРСР І. Шехеласа, голову Вінницького облвиконкому О. Трилівського. Погром кадрів партійно-державної номенклатури засвідчив, що зі 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(б)У, обраних на ХІІІ з’їзді КП(б)У, були репресовані 100 осіб. Станом на 24 січня 1938 р. у складі ЦК КП(б)У з 62-х членів і 40 кандидатів у члени ЦК залишилося відповідно 20 і 5.
Статистика свідчить, що у другому півріччі 1935 р. порівняно з першим півріччям цього ж року кількість справ, що їх розглядали спецколегії обласних судів, збільшилася на 95,9%. Більшість засуджених було обвинувачено у «контрреволюційній» та «троцькістській» агітації. За офіційними даними, у 1935 р. в Україні було заарештовано 24 тис. 934 особи, у 1936 р. – 15 тис. 717, у 1937 р. – 159 тис. 573, у 1938 р. – 108 тис., у 1939 р. – 12 тис., у 1940 р.– 50 тис.
До кін. 1937 р. було заарештовано понад 200 співробітників Управління державної безпеки (УДБ), 134 співробітник міліції, 38 командирів і політпрацівників прикордонних військ, 45 співробітників Ушосдору, яких звинуватили у причетності до «троцькістської терористичної організації».
Протягом 1938 р. тривали пошуки «правотроцькістського підпілля». Арешти охопили і керівні структури: в апараті ЦК КП(б)У було заарештовано 31 особу, у Раднаркомі УРСР – 40, у ЦВК УРСР – 4. Було заарештовано 10 членів ЦК КП(б)У, 13 секретарів обкомів КП(б)У, 27 наркомів та їх заступників, 22 депутати Верховної Ради СРСР, 15 голів і заступників голів облвиконкомів, 135 секретарів міськкомів і райкомів КП(б)У, 80 членів пленумів обкомів КП(б)У, 645 відповідальних працівників.
Тільки у 1938 р. в апараті НКВС УРСР було заарештовано 261 «зрадника, учасника правотроцькістської організації, інших антирадянських формувань та шпигунів іноземних розвідувальних органів». Всього в Україні у 1938 р. заарештували 994 співробітника НКВС.
У грудні 1937 р. було започатковано антисіоністську кампанію. Якщо у 1935 р. в НКВС працювало 40% євреїв, то в 1940 р. їх там залишилось всього 4%. Тільки у 1-й пол. 1938 р. було заарештовано 279 учасників «сіоністського підпілля», ліквідовано «бундівські комітети» у Києві, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Вінниці і Молдавській АСРР.
Протягом 1937 р. тривало викриття «контрреволюційних організацій», серед яких були «Національна спілка німців на Україні», «Контрреволюційна троцькістська диверсійно-шкідницька організація», «Антирадянська націоналістично-латиська контрреволюційна організація» та багато інших.
Восени 1937 р. в Україні з ініціативи Л. Кагановича на Донбасі була викрита «шкідницька» організація, внаслідок якої було заарештовано 140 керівних працівників Донецького басейну – директорів заводів.
1937-й рік став переломним у долях багатьох в’язнів-українців на Соловках. «Чистка» Соловецької тюрми особливого призначення ГУДБ НКВС СРСР була проведена особливою трійкою під головуванням Л. Заковського. Серед тих, кому винесли смертний вирок, була велика група в’язнів-українців (М. Зеров, М. Куліш, Л. Курбас, А. Крушельницький, М. Ірчан-Баб’юк, С. Рудницький, М. Яворський). 1 тис. 116 в’язнів вивезли в урочище Сандормох у Карелії, де 27 жовтня – 4 листопада 1937 р. фактично знищили 1 тис. 111 осіб.
Репресії серед військових
Ще під час роботи ХІІІ з’їзду КП(б)У до Москви був викликаний командуючий Київським військовим округом Й. Якір. Заарештований у дорозі, він був «вписаний» до так званого заколоту військових, учасниками якого також були оголошені М. Тухачевський, І. Уборевич, А. Корк, Р. Ейдеман, Б. Фельдман, В. Примаков, В. Путна. 11 червня 1937 р. на закритому судовому процесі було оголошено вирок у справі «військово-фашистського заколоту».
Відразу після арешту Й. Якіра було репресовано велику групу вищих командирів та політпрацівників Київського військового округу, зокрема, М. Анеліна – члена військової ради, начальника Політуправління, члена оргбюро ЦК КП(б)У; Д. Фесенка – першого заступника командуючого військами, начальника гарнізону м. Києва; В. Бутирського – першого заступника начальника Політуправління; П. Петерсона – заступника командуючого військами по тилу.
Після Всеармійської наради політпрацівників, у серпні 1937 р. репресії серед військових спалахнули з новою силою. Невдовзі після цієї наради було заарештовано командуючого військами Харківського військового округу І. Дубового та члена військової ради округу М. Блуашвілі.
З трьох з половиною десятків делегатів ХІІІ з’їзду КП(б)У, яких обирали від партійних організацій військових частин та з’єднань у 1937 р., знищили 23. З 17 членів ЦК КП(б)У представників військових інтелігенції, які працювали в Україні до початку масових репресій та арештів, до травня 1940 р. в живих не залишилися жодного, 15 з них знищили фізично. Підраховано, що до початку війни з нацистською Німеччиною репресії забрали життя понад 40 тис. професійних військових, у тому числі більше третини з них (15 тис.) – в Україні.
Бібліотека-філіал с. Березівка 