Поетична майстерня бібліотеки “Як непомітно вечір синій схиливсь до мене на плече…”

Коли кохання живе, але не має жодних прав, бо він на засланні…а вона далеко… “Галча моє!  Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим – це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист – найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости – так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною – я знаю – радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів – мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце – і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів.  28.03.35  Твій Євген”. 

slide-0

Там, де полягли вони за волю, 
Буряки тепер для цукроварні. 
І не треба слів. Не треба болю.
– Іншим дні прозорі, тихі, гарні.

Скінчено. Записано. І крапка.
– Спочивайте, стомлені над міру! –
…Розгортає знов іржава сапка
Землю, від утоми сіру.                         Чи не нагадує сьогодення?….

Євген Плужник??? Чи знаємо ми тих, хто життям заплатив за свій талант, інтелект та любов до України. Бібліотека хоче пригадати вам, а когось можливо познайомити  з українським письменником Євгеном Павловичем Плужником – поетом, драматургом, перекладачем зі східної Слобожанщини. Він свого часу став жертвою сталінського терору. Сьогодні 120 років з дня його народження, і я вважаю, що ця людина заслужила на те, щоб ми сьогодні його знали, знали його вірші.  Ось послухайте, вірш. Чи нема в ньому сьогодення, чи не один вже сьогодні “…за далеке майбутнє у бур’ян головою спати…” поринув у сон назавжди…

Ні словечка йому не сказав старий, 
Мовчки вивів коня за ворота.
Потихеньку осіння лилася згори
На степи позолота.

А коли упав перший у жовтні сніг, 
Лист прийшов весь пом’ятий.
За далеке майбутнє ліг
В бур’ян головою спати.

До товару… По воду… А день за днем… 
Знов подвір’я взялось травою…
Серце, серце! З твоїм вогнем
– У бур’ян головою!

Євген Павлович Плужник народився 26 грудня 1898 року в слобідці Кантемирівка Богучарського повіту Воронезької губернії в сім’ї дрібного торговця. Вчився у сільській школі, потім у кількох гімназіях – в Богучарі, Ростові, Боброві. 1918 року разом з родиною переїхав на Полтавщину. Під час громадянської війни вчителював у селі Багачка Миргородського повіту на Полтавщині. Навчаючи дітей, він одночасно поглиблював і свої знання.

Перші українські вірші Є.Плужника (в гімназійний період він писав російською) були опубліковані 1923 року в київському журналі “Глобус” під псевдонімом Кантемирянин (від назви рідного села) – Плужник ще не наважився перші поетичні спроби підписати власним прізвищем. 

Нехай комусь судився довший
Шлях до останньої межі,
Свій коротенький перейшовши,
Не нарікатиму, – я жив!

Я стільки бачив! Стільки й нині
Думок в собі не погасив!
Жив інший хто в такій країні,
Такі переживав часи?

Щоб міг сказати так свідомо,
З таким спокоєм на виду, –
Гряди, сподівана утомо,
Вгамовуй пристрасть молоду! 

1926 року завдяки дружині поета, Галині Коваленко, вийшла в світ перша книжка віршів Євгена Плужника під назвою “Дні”.    Євген “все писав, писав, – розповідала вона, – а ми бідно жили, на шостому поверсі, одна кімнатка, а він все писав і засував то в піч, то під матрац. Одного разу він вийшов. Викликали його… Я собі подумала так: якщо я не зможу оцінити його поезію, то викраду. Понесу я Юрієві Меженкові, хай він скаже – він же фахівець, чи це чогось варте. Потім Меженко викликає мене до телефону і каже: “Знаєте, що ви принесли? Ви принесли вірші такого поета, якого ми в житті будемо довго чекати і дай нам Бог, щоб ми дочекалися”.

-1-638

Мрії від серця відтяв, –
Корінь виснажують віти.
…Мало прожити життя, –
Треба життя зрозуміти.

Може, й поети лиш ті,
Що за юнацтва вже сиві…
…Мрії ж мої золоті,
Мрії ж мої нещасливі!

Через рік виходить друга і остання прижиттєва поетична збірка Є.Плужника “Рання осінь”, яка мала прихильну рецензію Ю.Меженка, а іншими розкритикована. Збірка поезій під назвою “Рівновага”, яку Плужник підготував до друку і датована 33-м роком, лишилася ненадрукованою: разом з багатьма своїми друзями й колегами по перу він потрапив у жорна сталінської репресивної машини. Ці вірші увійшли до “Вибраних поезій” Є. Плужника 1966 року. Усього десять років тривала літературна діяльність цього талановитого поета.  В українську поезію середини 1920-х років Євген Павлович Плужник увійшов як співець гуманізму.

Поет-філософ Плужник розкриває протиріччя між метою і здобутком, між справжнім сенсом людського життя і його нікчемними зовнішніми виявами.  Відразу після розстрілу двадцяти восьми “ворогів народу”, серед яких були друзі Є.Плужника, митець потрапляє в “чергу” призначених до розстрілу. Ордер на арешт і трус у його квартирі був виписаний 4 грудня 1934 року. Але ще 2 грудня уповноважена секретно-політичного відділу НКВС УРСР Гольдман скомпонувала постанову, в якій Плужник звинувачувався в тому, що він “є членом контрреволюційної організації, був зв’язаний з націоналістичною групою письменників, вів контрреволюційну роботу. Знав про практичну діяльність організації по підготовці терактів”. На підставі цього зроблено висновок: “перебування його на волі є соціально небезпечним”, а тому Євген Плужник підлягає “утриманню в спецкорпусі Київського обласного управління НКВС”. 

Арешт Плужник зустрів спокійно. Після безпідставних ув’язнень його колег-літераторів, його власний арешт не став несподіванкою для нього. 25 березня 1935 року Євгену Павловичу Плужнику оголосили вирок: смертна кара, яку пізніше було замінено десятьма роками заслання. Проте десять років заслання на Північ з суворими умовами полярного клімату та напівголодне життя в’язничних казарм для людини, хворої на легені, – означали вірну смерть. Заміна розстрілу на заслання не давала поетові жодних шансів на порятунок. Та все ж, того дня, коли йому повідомили про зміну вироку, він зрадів. У листі, написаному до дружини під першим враженням одержаної звістки, Євген Плужник писав:  “Галча моє!  Це не дрібничка, що пишу я тобі чорнилом, але разом з тим – це величезну має вагу: я хочу, щоб надовго, на все своє й моє життя, зберегла цей лист – найрадісніший, вір мені, з усіх листів, що я коли-небудь писав тобі. Галю, ти ж знаєш, як рідко я радів і як багато треба для того, і от тепер, коли я пишу тобі, що сповнює мені груди почуття радости – так це значить, що сталося в моїм житті те, чому й ти разом зо мною – я знаю – радітимеш. У мене мало зараз потрібних слів – мені б тільки хотілося пригорнути тебе так міцно, щоб відчула ти всім єством твоїм, що пригортає тебе чоловік, у якого буяє життєва сила і в м’язах, і в серці, і в думках. Я пишу тобі, а надворі, за вікном, сонце – і мені, їй-богу, так важко стримати себе, щоб не скрикнути: яке хороше життя, яке прекрасне майбутнє в людини, що на це майбутнє має право! Я цілую тебе, рідна моя, і прошу: запам’ятай дату цього листа, як дату найкращого з моїх днів.  28.03.35  Твій Євген”. 

До Соловецьких казематів разом із побратимами по засланню в арештантських вагонах поет вже їхати не міг. Його, тяжко хворого, везли окремо. На Соловках він переважно лежав у тюремній лікарні, зрідка писав листи на Україну. Останній його лист датований 26 січня 1936 року. Цей лист Євген Плужник вже продиктував, а дружині лише приписав власною рукою: “Присягаюся тобі, я все одно виживу!” На жаль, це було вже нереальним. Євген Плужник помер 2 лютого 1936 року. 4 серпня 1956 року постановою Військової колегії Верховного Суду СРСР вирок Євгену Павловичу Плужнику скасовано і справу припинено “за відсутністю складу злочину”.   

Джерело: http://ukrclassic.com.ua/katalog/p/pluzhnik-evgen/1316-evgen-pluzhnik-biografiya Бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

 

Advertisements

Напишіть відгук

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out /  Змінити )

Google photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google. Log Out /  Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out /  Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out /  Змінити )

З’єднання з %s