Виставка-знайомство “Люди, що сильні духом”

Грудень та січень кишить святами. І не тільки різдвяними, але щоденними, адже кожному дню присвоїли щось важливе. Мова нині буде про людей, сильних духом. Адже 3 грудня вважають “Міжнародним днем людей, сильних духом.” Так, саме таку назву моя нинішня талановита гостя подарувала, чи то присвоїла цьому дню, і саме такою і є ця прекрасна молода дівчина, жителька нашого села, творець красивих ікон і людина –   заряд світла, радості, позитиву – Стефінін Тамара.73215884_1466698053484963_8555579625340665856_o.jpg

20191210_103043

Ми з нею практично однолітки, тому якось несвідомо я порівнювала свої слабкості з її силою і витримкою. Я в минулому вже викладала у бібліотечному блозі статтю, а точніше слайдову роботу про талановитих людей нашого села Березівки. Тамари там не було. Та напевне, ще багато раз я буду повертатись до цієї теми і розказувати вам про когось з наших односельчан-умільців. На все Божа воля і свій час. Сьогодні час для Тамари.

17098649_809860759168699_7659431873165884745_n

Так от, 3 грудня 1982 року, в селі Березівка, в сім’ї Богдана та Галини, на світ народилася чудова дівчинка, якій дали ім’я Тамара. Як і всі діти росла, бавилась, раділа життю. Та в два з половиною рочки, після вакцинації щось пішло не так. Реакція була раптова і не зрозуміла настільки, що лікарі сприйняли це за іншу хворобу – неправильний діагноз – неправильне лікування – а тим часом справжня хвороба набирала обертів. Дитина з мамою 11 місяців в лікарні і тільки через пів року лікарка побачить, що це – ревматизм.

13125001_646285972192846_7896750176160845126_n

Як тільки не лікувала мама свою Тамару, яких тільки лікарів не знаходить, слухає всі поради і не втрачаючи надії лікує. З того всього по різному було, десь помагало, а десь просто виходив живий анекдот. Хочу вам розказати один з таких випадків. Одного разу хтось порадив мамі Тамари, що потрібно гріти дівчинку теплом великих мурах. Ну, довго не думали, пішли в ліс, назбирали цілий великий мішок тих мурах, скропили його водою, нагріли піч і запхнули той мішок з мурашками в піч, щоб нагріти. Через якийсь час витягнули мішок з печі і думали, що ті мурахи поздихали, Тамару на покривало, засипали всю мурашками і замотали. А далі і сміх і сльози… Мурашки почали лазити, ще й кусати. Тамара в крик, її відкрили, почали обтрушувати, а то всьо в рух… Одним словом повна хата мурашок, що розлізлися всюди… отак принесли собі з лісу друзів, аж повний міх. По різному було, бо ж коли біда, готовий до всього.

54436291_1296432550511515_1317810096578756608_o.jpg

Поїздки в санаторій в Криму давали незначне полегшення, але ненадовго і дівчинка терпить страшні болі. Трохи згодом, Вінтоняк Василь Степанович, лікар-травматолог, зробив  трав’яну мазь, якою в 3.5 рочки маленьку Тамару поставив на ноги, вона знову почала ходити. та коли пішла в перший клас, десь змерзла в ножки і хвороба повернулася. До 13 років Тамара прокидалась, терпіла мовчки біль, але вчилась, бо дуууже хотіла навчатися. В 7 класі Тамара перестала ходити, бо хвороба вернулася з невблаганною силою. цей раз був найтяжчий. Висока температура вбивала. І так шість місяців, Тамара не могла підвестися. Лікарі сказали, що надії нема. З обезболюючими та гормональними препаратами відправили додому. Лежала 10 років, за які втратила чутливість ніг. І коли старші брат та сестра одружилися, порозходилися, залишилася в хаті сама, зрозуміла, що: “Бог не хоче, щоб я померла… бо ж до нині жива…”

Тамара починає багато читати. Дізнається з медичної літератури про про свою хворобу. З християнської літератури дізнається про про сильних людей, які, як і вона, багато терпіли, і яких Бог зцілював. Медична, релігійна, філософська література допомагають дівчині підняти себе і стати на ноги. Тамара розуміє, що лікарі не поможуть і трави теж. Так народжується нова, сильна духом, Тамара. По сантиметру, по два рухаючи туди-сюди стопою, Тамара розробляє ноги. Потрохи вертається чутливість.

Одного разу бабуся принесла журнал “Жінка” і Тамару зацікавила ікона “Різдва Ісусика”.Screenshot_4.png

Це був творчий початок. Тамара вчилася брати голку з ниткою і вчилася вишивати. Але нитка мала бути короткою, бо рука не могла робити далекі рухи. Так відбувався розвиток руки і розвиток таланту. Перед початком кожної ікони священник сповідав, а під час вишивання Тамара подумки молилася. 20191210_10265420191210_102638

І так тіло потрохи почало відновлюватись. Вишивала, додатково по 2-3 год. в день  робила вправи. На ноги чіпляла вагу з піску, на руки – тягарці. Через біль і сльози до мети. Пізніше мама привезла перший візок. Але він для Тамари був таким страшним і чорним, що протягом трьох місяців Тамара не наважувалася туди сісти. Їй здавалось, що сівши в це крісло вона вже більше не встане. Брат, сестра просили, заохочували, самі навіть каталися,  щоб показати, що це буде тільки краще. І от перший раз, коли в селі велика Місія, реколекції із візитом Владики Софрона Мудрого. Тамара присутня в нашій старенькій церкві Різдва Пресвятої Богородиці, протягом всієї Служби Божої. Тяжко, але благословення Владики дало натхнення і сили. Якось випадково попала до масажистки, що лікує медово-точковим масажем. Після 140 масажів Тамара вже вільно сиділа і навіть під руки поволі робила кроки. Та мусіла зупинитися, бо серце не витримувало навантажень. Підтримавши серце Тамара продовжила працювати над собою.

20191210_10262820191210_102605

“Новий етап у житті почався після поїздки до Меджугор’я” – розказує Тамара.20191210_102619

Знайомство з новими людьми відкрили нові можливості. Трохи інше життя, трохи більше людей, подій, заходів. Познайомившись з організацією “Хребет”  Тамара потрапляє на макіяж, мотиваційний тренінг підняття самооцінки, де вчиться мріяти і мріяти так, щоб мрії збувались. Організація “Слід” допомагали навчаннями з юридичних питань. Вже два роки Тамара не відчуває того страшного болю, бо лікар приписав правильне лікування. А цього літа мама змогла отримати для Тамари крісло з пультом керування, що дозволило вільно переміщатися по селі без будь-якої допомоги.

44855006_1194100950744676_93267053078642688_o.jpg

Тамара любить життя, любить природу, любить свою роботу, тобто свої вишивки. Вона вишиває хрестиком, бісером, ліпка бісером та алмазна мозаїка. Цього року у квітні була виставка її робіт у м.Івано-Франківськ у Прикарпатському музеї. Також приймала участь у конкурсі “Міс Прикарпаття 2019” де виграла у двох номінаціях і стала “І віце міс Прикарпаття”. Друзі, знайомі і просто люди, ми маємо в кого брати приклад і не скиглити. Адже Господь для кожного з нас приготував життєвий шлях, який маємо пройти. Хтось опирається, хтось скиглить, хтось опускає руки і робить море помилок… А Тамара не здається, вона по різному, але долає ту Божу стежину життя, сама творить собі свято, шукає переваги і позитив. І не тільки для себе, вона ще й з вами поділиться.

60400885_1338380799650023_9208811578030292992_o.jpg

44881684_1194103077411130_416198965390737408_o.jpg

61046972_1338368772984559_9157672918560276480_o.jpg

Якось життя рухається вперед, адже час на місці не стоїть. І цю закономірність ми можемо побачити і в картинах Тамари. Кожна, з них все більш яскравіша, більш досконала, як і сама Тамара. Друзі розповсюджуйте історію нашої талановитої березівчанки. Знайомтеся з Тамарою та її витворами віртуально, а найкраще в реальному житті. Заходьте до бібліотеки і я розкажу вам вживу про нашу Тамару, адже так, зможу передати частинку позитивного заряду, що отримала спілкуючись з Тамарою.

Протягом грудня та січня картини Тамари будуть в нашій сільській бібліотеці, де ви зможете їх побачити, а за бажання і купити. Щиро запрошую всіх жителів Березівки і гостей нашого села на виставку під назвою “ЛЮДИ, ЩО СИЛЬНІ ДУХОМ”.