Літературна рубрика “Рядками цитат Всеволода Нестайка”

«Ото дивно: якщо ти зробиш людині добро, вона тобі стає приємною. І навпаки, той, кому ти заподіяв щось зле, неприємний тобі» (Всеволод Нестайко)

 

Screenshot_1

29 січня минуло 90 років з дня народження геніального українського письменника Всеволода Нестайко. Думаю всі, і дорослі, і діти знайомі з цим письменником завдяки його трилогії «Тореадори з Васюківки», яка визнана одним із кращих творів дитячої літератури. У серпні 2014 року Всеволод Нестайко помер, але пам’ять про нього залишилася, і я пропоную сьогодні згадати найулюбленіші цитати українського письменника, а водночас познайомлю вас з книжками Всеволода Нестайко, які ви зможете позичити в нашій бібліотеці.

 

«Хто сказав, що для друга треба робити тільки те, що цікаво» цей вислів став цитатою. А щоб вам було зрозуміліше звідки його взяли, пропоную уривок з “Тореадорів…”:

На зозулястого пiвня: «Цить!» — не кукурiкай. Пильнував, щоб нiхто не перешкодив готуватися моєму друговi.

А потiм я переконав його, що краще готуватися вдвох, що менi теж це необхiдно, бо я нiчого не знаю.

Спочатку вiн огинався: — Не треба менi твоїх жертв!

 Але я сказав: — Та ти що — хочеш бути кращим за мене? Хочеш усе знати, а я, значить, лишайся дурнем неписьменним? Це нечесно, не по-товариському!

I вiн змушений був погодитись.

Цiлий серпень ми готувались вдвох. Не скажу, щоб це було дуже цiкаво, цiкавiше, наприклад, нiж грати у футбола, у цурки-палки або ловити рибу… Але хто сказав, що для друга треба робити тiльки те, що цiкаво?

На переекзаменовку я пiшов теж разом з Явою. I диктант ми писали удвох.

Screenshot_2 

Ось як гарно на такому маленькому ділі показано цінність справжньої дружби. І як би ви сказали: “Варто на таких творах вчитися нашим дітям???” Всеволод Нестайко дуже багато застановлявся у своїх творах над людськими цінностями, такими як дружба, посмішка, хороший вчинок, а ще багато натуральності, щирості та по дитячому відкритості. Ось саме про це інша відома фраза, що стала крилатою:

«Він чогось не любив, як ми крали кавуни з баштана. Він любив, щоб ми просили. А ми не любили просити. Воно не так смачно»

«Дружба! Велике це слово – дружба! Може, найбільше з усіх слів людських. Заради дружби люди йдуть на тортури, сідають у тюрму, навіть життя віддають…» 

Якось Всеволод сказав: “Найбільше ти – людина, коли щось робиш для друга. Радість, не поділена з другом, – це не радість, навіть не піврадості, а якась погана четвертинка, мізерія якась. ”

Про себе письменник скаже так: “Веселi, дотепнi люди – дуже потрiбнi для життя, потрiбнiшi за серйозних, поважних i суворих. Бо серйознi й поважнi наказують і покрикують. А жартун скаже слово – й одразу легше працювати.

576459_1_w_300

У дитинстві я був руденький, худенький і маленький. За порадою однокласника Васі, такого ж шпінгалета, як я, прив’язував до однієї ноги праску, до другої – цеглину, хапався за одвірок і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти тіло. Довго простоював під дощем, бо почув, що від нього все росте.

Не зогледівся, як виріс. Витягнувся майже під 2 метри, і перестав бути рудим. Збагнув, що даремно поспішав. Дитинство – найпрекрасніша пора. І так мені захотілося повернутися туди – догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один – стати дитячим письменником.”

«Як хороші люди вранці! Наче росою вмиті! Бадьорі, гарні, і якісь ніби навіть хрумкі, мов молоді огірочки! А очі в них які! Чисті і свіжі-свіжі, немов квіти, що тільки-но розцвіли»

«Похвала, почута від ворога – найвища похвала» – здавалось би таке маленьке речення, а скільки змісту і мудрості: тут і заповідь Божа про любов до ближнього і найвища міра людяності. Адже вороги такі ж люди, і всі ми рівні перед Богом.

А на завершення цитата, яку я давно знаю… та прийняти і змиритися ще не навчилася…ніяк не очікувала, що дитячий письменник буде повчати ще з дитинства про смерть «Молоді можуть вмерти, старі повинні померти». Але ж це життя…

 

 

“Світло надіїї в романі Панаса Мирного “Повія””

58fa41714ca32

28 січня маємо 100 років з дня смерті видатного українського письменника Панаса Мирного. Пропоную його роман «Повія»  (1849—1920), про якого І. Франко сказав: «Свіжий і сильний талант». Своє творче покликання Панас Мирний визначив ще в юності, записавши в «Щоденнику»: «…хочу показати безталанну долю житія людського, високую його душу, тепле серце». Мети він досяг в одному зі своїх кращих творів.  Книжка розрахована на школярів, вчителів, студентів-філологів, усіх, хто цікавиться творчістю Панаса Мирного.

image-2
Панас Мирний… з яким твором у вас асоціюється цей письменник? Особисто я познайомилась з ним ще в юних студентських роках через його роман “Повія”. Вже згодом, по іншому сприймаючи життя, вдруге читала цей твір. А потрапивши на роботу до бібліотеки, взявши до рук книгу Панаса Мирного я з головою занурилася в ті далекі роки, коли ще снігу було попід вікна, а щоб купити чоботи треба було пішки йти до міста, щоб щось там виторгувати та мати копійку на взуття. Щоразу відчуття жаху та якоїсь нинішньої розкоші були різними. Та як гарно спочатку на душі, коли письменник так тепло, яскраво, колоритно описує хатини, печі, їжу, одяг, відчуття радості від Різдва, що от-от прийде, того села, що незважаючи на холод, тяжке життя – метушиться та світиться надією на краще….Сьогодні багато змінилося… незмінні лиш ми…як і 100 років тому світимся надією на краще…

Головна героїня Христина: молода, світла і дуууже красива. На мою думку, красивим жінкам є вдвічі тяжче, адже будучи недосвідченими вони частіше інших попадають в павутину жорстокого хтивого світу. І добре, якщо є кому помогти. А в Христі не було ні тата ні мами, був старий і багатий пан. І була система того часу, яка диктувала свої правила для наймички… Читається легко, особливо для тих, хто полюбляє старовину. Пропоную до читання. Враження незабутні!

«Повія» — роман Панаса Мирного. Дві перші частини роману опубліковані в 1883—1884 роках. За життя автора публікувався частинами. Вперше повністю опублікований 1928 року.    У цьому романі на тлі широких суспільно-історичних узагальнень зображено трагічну історію життя дівчини-наймички, змальована пореформенна дійсність XIX століття — розшарування селянства, зростання нових багатіїв, занепад суспільної моралі.  У центрі твору — проблема тяжкого становища жінки, протиставлення села як осередку чистоти місту як центру розпусти й моральної деградації.