Пропозиція читачам: “Святкуємо, читаємо і дізнаємось!!!”

У серпні ми святкуємо кілька свят, які несуть в собі різноманітні традиції, звичаї українських регіонів та українського народу в цілому: Маковея, Спаса, Успення Пресвятої Богородиці. Бібліотека запрошує до читання і пропонує книги, що розкажуть про звичаї та традиції свят українського народу.

Пропоную книги Олекси Воропая. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. – Т.I,II. – Мюнхен: Українське видавництво, 1958. – 309+289 с.

Хрестоматійне – і, мабуть, найкраще донині видання про українські календарні звичаї. Як готувалися до Свят-вечора і як зустрічали Різдво Христове, як гуляли Масляну і як поводилися у Великий піст, як святкували Великдень і які розваги припадали на Івана Купала – про це йдеться у виданні, яке знайомить з багатим і різноманітним світом народ­них звичаїв, за якими жили українці з давніх-давен до нашого часу. Звичаї, що дісталися нам у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Збагачені обрядовими піснями, віршами, легендами, вони є справжньою скарбницею духовної культури українського народу.

У першому томі частини “Зима” і “Весна”, у другому – “Літо” й “Осінь”.

20180816_100257

Книги видавництва Обереги (Київ), 1994 року  Степана Івановича Килимника (нар. 24 грудня 1889 (5 січня 1890), село Якушинці Вінницького повіту Подільської губернії, нині Вінницького району Вінницької області — † 9 травня 1963, Торонто, Канада) — український історик, етнограф, педагог. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка та Української вільної академії наук.

       

Унікальна енциклопедична праця видатного дослідника української етнографії та етнології із зарубіжжя Килимника Степана дає можливість кожному заглянути в далекі віки назад і тим самим реалізувати знаменне сократівське «Пізнай самого себе», відчути себе нацією, що з правіків належить до могутньої і прекрасної у своїх барвах європейської цивілізації.

 

20180816_100341

Advertisements

Бліц-огляд “Антін Крушельницький – символ української інтелігенції”

krushelnickiy_foto-1
         

Книжка для дітей, видана А.Крушельницьким у Відні та одна з «Читанок» А.Крушельницького

4-го серпня 2018 р. виповнилося 140 років від дня народження Антона Крушельницького – відомого українського письменника, есеїста, науковця, літературного критика, журналіста, педагога, міністра освіти УНР, редактора шкільних хрестоматій з української літератури, громадського та політичного діяча кінця ХІХ – першої третини ХХ століття. Він був представником славної родини Крушельницьких, історія якої є прикладом трагічної історії галицької інтелігенції ХХ століття.

Антін Крушельницький для всіх галичан залишився символом української інтелігенції, при чому інтелігенції, яку сталінський режим знищував цілими родинами. Уся родина Крушельницьких виїхала на радянську Україну 1932 року і майже вся була знищена, за невеликими винятками – малолітніх дітей синів Антона Крушельницького, які лишилися живі і написали дуже цікаві книги про дитинство на радянській Україні, про сибірські роки, про роки таборів, заслань та переслідувань як ворогів народу.

Отже, ким був Антін Крушельницький? Прізвище його свідчить про те, що його предки походять з української шляхетної родини. Протопласт родини походить зі села Крушельниця на Самбірщині.

Народився Антін Крушельницький 4 серпня 1878 року, у місті Ланцуті (тепер це територія Польщі). Здобув хорошу освіту. Зокрема, вчився у Львівському університеті. Далі був викладачем, працював у гімназіях Львова, Відня, Коломиї, Рогатина, Бережан і Городенки. У Городенці був вісім років директором Української гімназії Товариства «Рідна школа».

За політичними поглядами Антін Крушельницький у роки своєї юності і початку трудової діяльності належав до радикальної партії, яка називалася русько-українська радикальна партія.

З 1901 року Антін Крушельницький почав співпрацювати з різними виданнями, зокрема, з газетою «Буковина», журналом „Літературно-науковий вісник” і був одним із редакторів журналу «Прапор» (від 1907 до 1912 року), це був орган українських вчителів Галичини. 

У роки визвольної боротьби Антін Крушельницький з огляду на те, що він користувався великим авторитетом серед учителів і населення, мав великий досвід педагогічної роботи.

Після поразки визвольних змагань він емігрував до Відня і заснував видавництво «Чайка». В інтернеті є обкладинки численних видань, які видавав Антін Крушельницький. Зокрема, це читанки, інші друковані підручники, які побачили світ у Відні, у «Чайка». Потім він очолював педагогічну місію Міністерства освіти УНР вже в екзильному уряді і працював редактором та видавцем журналу «Нові шляхи».

Він був дуже популярним у Галичині і як поет, і як письменник, і як есеїст, писав гострі рецензії, критичні огляди, науково-популярні статті тощо, тобто був людиною дуже активною, дуже плодовитою, багато працював у різних галузях.

Попри це, у липні 1932 року він виїхав до Харкова,  до столиці радянської України, де його оселили разом з іншими галичанами в будинку, який називався «Слово». Тут жили інші відомі і письменники, і політичні діячі, і державні керівники. Це був дім української інтелігенції. Нині він весь обвішаний меморіальними таблицями про людей, яких знищили у 30-ті роки.

 

Розстріляна і знищена родина Крушельницьких. Сидять (зліва направо): ВолодимираТарасМарія (мати)Лариса і батько Антін. Стоять: ОстапГаля (дружина Івана), Іван, Наталя (дружина Богдана), Богдан. Це фото стало символом знищення більшовицьким режимом української інтелігенції.

6 листопада 1934 був заарештований органами НКВД УСРР у Харкові. У постанові оперуповноваженного ІІ відділу СПО УДБ у Харківській області Бордона стверджувалося: «Крушельницький Антін Володиславович є одним із керівників створеного в Україні центру ОУН, який ставить своєю метою повалення Радянської влади в СРСР і підготовку терористичних актів проти представників партії і уряду».

Справу А. Крушельницького розглядала 28 березня 1935виїзна сесія Військової колегії Верховного Суду СРСР. Вирок: 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна. Заслання відбував у Соловецькій тюрмі.

Рішенням «трійки» УНКВД Ленінградської області письменника засудили до розстрілу. Страчений 3 листопада 1937.

Реабілітований Військовою колегією Верховного Суду СРСР 19 жовтня 1957 року.

Із секретної записки тюремного управління НКВД від 16 червня 1941 відомо, що в архівах цього управління зберігалося 13 зошитів рукопису роману А. Крушельницького українською мовою «Батьківщина». На звороті цієї «службової записки» зазначено «Рукопис цього твору знищено шляхом спалення 4.VI.1941».

Народознавчий екскурс “Знайомі незнайомці”

Бібліотека пригадує, 28 липня – день Хрещення Київської Русі. Це найважливіша подія для  церкви нашої країни. Тому, кожен рік проводиться величезна кількість  різних заходів. Завітай у бібліотеку та пригадай шлях встановлення християнства на українській землі.

Християнство утверджувалося на українських землях протягом багатьох століть. Історичні джерела засвідчують його присутність у заселених греками містах Північного Причорномор’я ще на початку нашої ери. Звідси воно знайшло собі шлях до Східної Європи. “Повість минулих літ” містить апокрифічний сюжет (інших підтверджень немає), за яким апостол Андрій Первозванний благословив гори, на яких був заснований Київ, а на місці, де тепер Андріївський собор, поставив хрест. За іншими переказами, поширював християнство на наших землях і учень апостола Петра Папа Климент IV. Є свідчення, що українських теренів на початку 60-х років IX ст. сягали й дороги солунських братів Кирила і Мефодія.

Більш-менш системне освоєння християнством причорноморських земель у VІ-VІІ ст. пов’язують з геополітичними інтересами до них візантійських імператорів. Але не тільки в Причорномор’ї знали його в ті часи. При археологічних розкопках поблизу Чернівців було знайдено формочку для відливання натільних хрестиків, датовану IV ст. Це дало підстави стверджувати, що вже тоді там жили християни. Певний вплив на цей процес справили військово-політичні й торговельні зносини наших предків зі своїми християнізованими сусідами.

Побутують версії, що хрещеним був князь Кий. А те, що на могилі Аскольда було поставлено церкву, теж свідчить, що він був християнином. Стверджують, що хрестився він у 860 р. Тоді в списку Константинопольського патріархату з’явилася ще одна єпархія – Руська. Значилася вона під номером 61. Очевидно, вона опікувалася християнізованим населенням слов’янського світу.

Побутують різні версії з приводу того, до якого християнського обряду – західного чи східного – схилявся Володимир. Традиційно домінує версія, що вибір східного обряду був заздалегідь продуманим і цілеспрямованим. Водночас не позбавлені аргументів міркування, що метою Володимира було утвердження на землях Києворуської держави слов’янського варіанту християнства, ідея якого виношувалася Кирилом і Мефодієм.

Але рішучі спроби Володимира, який був слабо обізнаним з особливостями церковних відносин, розбудувати церкву, незалежну від будь-якого християнського центру, були марними. Бо жодна з існуючих на той час церков не могла визнати Руську церкву. Тому вже Ярославові Мудрому довелося вступити в переговори щодо створення на Русі церковної ієрархії. Наміри київського князя щодо церковної автокефалії Візантія відкинула, погодившися згодом послати в Київ митрополита. Ним був присланий у 1039 р. грек Феопемпт, який внаслідок протистоянь з місцевим духовенством змушений був у 1042 р. втекти до Константинополя, що спричинило війну між Візантією та Києвом.

Згодом сформувалася централізована релігійна організація на чолі з митрополитом, якого призначав константинопольський патріарх, а затверджував імператор Візантії. Київська митрополія вважалася частиною Константинопольського патріархату. Тим часом Ярослав завдяки династичним шлюбам, в орбіті яких опинилися чи не всі правлячі двори європейських країн, у тому числі й Візантії, успішно утверджував міжнародний авторитет своєї держави. У 1051 р. після смерті митрополита-грека князь без погодження з імператором і Константинопольським патріархом уперше призначив митрополитом руського священика Іларіона, автора відомого “Слова про закон і благодать”, а пізніше – ученого-книжника, філософа Клима Смолятича. Це були спроби вивести Руську церкву з-під прямого впливу Візантії. Але згодом Константинополь відновив своє право присилати митрополитів до Києва.

Оскільки тривалий час християнство існувало на українських теренах поряд з язичеством, прибічники якого, еволюціонуючи до нової віри, нелегко розлучалися зі своїми богами, це породило своєрідний релігійний феномен – двовір’я. Воно виражалося у перенесенні особливостей, функцій язичеських богів на Ісуса Христа, святих мучеників, у наданні язичеській побутовій звичаєвості християнської символіки, у паралельному виконанні християнських і язичеських обрядів, поєднанні свят. Двовір’я відоме багатьом народам – єгиптянам, германцям, римлянам. Цей термін в Україні вперше застосував Феодосій Печерський (XI от.).

Хрещення сприяло об’єднанню Русі в єдину феодальну державу, дало поштовх розвитку економіки, освіти, духовності й культури, Русь зрівнялася з монотеїстичними державами в цивілізованому світі, зріс її міжнародний авторитет. Про це свідчать, зокрема, династичні шлюби: Ярослав Мудрий був одружений з дочкою шведського короля, сестра Ярослава стала королевою Польщі, три його дочки – королевами Угорщини, Норвегії та Франції. А київський митрополичий престол обіймали в ІХ-Х ст. ієрархи то греко-, то латинофіли. Тоді ще християнський схід і захід співіснували відносно гармонійно. Та в другій половині XI ст. між ними розпочалася боротьба за вплив на Русь.

Те, чого ви могли не знати

 Історію і традиції Дня Хрещення Київської Русі ми вже встигли розповісти. Тепер, ми б хотіли здивувати вас цікавими фактами про цю подію.

День Хрещення Київської Русі: могло бути і раніше
Помилково вважати, що Володимир був першим, хто приніс християнство на Русь. Як мінімум, варто згадати рівноапостольну Ольгу, яка теж встигла прийняти цю віру. Та й про віросповідання Аскольда, який був задовго до Хрещення Русі, теж ходить багато чуток.

День Хрещення Київської Русі: представники Папи Римського в Києві
Ще в 973 році до Києва приїхали представники Папи Римського. Думаю, що можна зрозуміти навіщо. Але переговори не принесли ніяких результатів. А все тому, що в той час у державі був переворот і владу захопив Володимир. Йому довелося оголосити себе язичником, щоб отримати підтримку більшості населення Київської Русі.

День Хрещення Київської Русі: не єдиний Володимир
В історії хрещення Володимира прийнято називати початком поступального переходу на християнство центрально-європейських країн. Але це не зовсім так, адже ще в 960 році цею справу розпочав польський князь Мешко, в 974 датський король Гарольд Блотанд, і багато інших. Так що, можна сказати, що Володимир був далеко не першим християнським главою держави в центральній Європі.

День Хрещення Київської Русі: зцілення
Ходять легенди про те, що Володимир незадовго до хрещення повністю осліп. Тоді його майбутня дружина, християнка, Анна, почала наполягати, на хрещенні ще більше. І, за легендою, сталося диво: відразу після прийняття нової віри до Володимира повернувся зір.

День Хрещення Київської Русі: мозаїки в Римі
На честь 1000 святкування Дня Хрещення Київської Русі, в Римі було встановлено дві нових мозаїки. На них зображені святі Ольга і Володимир, які і почали християнізацію Київської Русі.

Нагадаємо, що День Хрещення Київської Русі відзначається 28 липня.

Історична хвилинка “Ми маємо знати”

Ми не можемо про цю подію забути, адже це той вагомий крок вперед, який зробив український народ: 16 липня — День проголошення Декларації про Державний суверенітет України.

                чорновілenitet_1990-1

16__1990_____________gazeta.ua

16 липня 1990 р. Верховна Рада УРСР прийняла документ великої історичної ваги – Декларацію про державний суверенітет України. Суверенітет передбачає верховенство, самостійність, повноту й неподільність влади в межах території України. Відтепер Україна проголошувалася незалежною державою в зовнішніх відносинах.

Історичне значення Декларації про державний суверенітет України полягає в тім, що вона визначила основні напрямки внутрішньої й зовнішньої політики, економічного розвитку й державного будівництва. Цей документ являє собою правовий фундамент для Конституції, законів України, визначення позиції республіки при укладені міжнародних угод. В основі Декларації лежать демократичні традиції українського народу, які розвивалися протягом  століть.

Дата прийняття Декларації державний суверенітет України була оголошена Днем незалежності України. Однак згодом святкування перенесли на 24 серпня, адже саме в цей день в 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України й остаточно вивела державу зі складу СРСР.

Л.Лукяненко на засіданні ВР під час прийняття Декларації

28 років етапу незалежності рідної України, ми безперервно боремося за цю свою незалежність. Надія, яка жила віками в серцях українського народу безсмертна! Нехай  наша повноцінна свобода тільки в серці і в мріях, проте вона є !!!

Електронна презентація “Коли поруч книга”

Оскільки цього року Джеймсу Олдріджу 100, бібліотека хоче вас познайомити з цим прекрасним письменником. Нехай знайомство віртуальне, повірте вам буде цікаво читати його твори!

Знайомити читачів з Джеймсом Олдріджем хочу за допомогою його ж твору “Останній дюйм”

  590186108_1_644x461_dzheyms-oldrdzh-roman-ta-opovdannya-cherkassy_rev001

Джеймс Олдрідж — англійський письменник, журналіст і громадський діяч, австралієць за походженням.         Народився 10 липня 1918 року в австралійському Уайт-Хіллі в багатодітній сім’ї. У середині 1920-х сім’я Олдріджа перебралася в Суон-Хілл, а в 1938 році Олдрідж переїжджає до Лондона.                Навчався в Мельбурні в комерційному коледжі. Вчиться у Лондонському економічному університеті, потім у Оксфордському університеті, відвідує льотні курси і активно працює у лондонських газетах.               Під час Другої світової війни працював журналістом та військовим кореспондентом на Близькому Сході. Його безпосередні спостереження й дали йому матеріал для перших романів.  Його перший роман «Справа честі» був опублікований в 1942 році і відразу зарекомендував себе як бестселер.                   Другий роман письменника «Морський орел» був опублікований в 1944 році.             Одним з найбільш успішних і широко відомих романів письменника став «Дипломат», опублікований в 1949 році.                   Письменник довго жив у Каїрі, якому присвятив книгу «Каїр. Біографія міста »(1969 рік).              З середини 1960-х Олдрідж пише, в основному, книги для дітей і підлітків.                  У 1971 році він був членом журі 7-го Московського міжнародного кінофестивалю.                               У 1972 році став лауреатом Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами». У тому ж році був нагороджений Золотою медаллю Міжнародної організації журналістів.              23 лютого 2015 письменник помер у віці 96 років.

Щоб зрозуміти як пише Джеймс Олдрідж, коротенько про “Останній дюйм”.  Ця книга розкаже вам про роботу в Канаді на старенькому літаку «ДС-3»  Бена, головного героя та про його пригоди на борту літака. Пропрацювавши на «ДС-3» Бен отримав «хороше загартування», завдяки якому останні роки  літав на «Фейрчальді» над єгипетськими пустелями, розшукуючи нафту для нафтоекспортної компанії. Щоб висадити геологів, Бен міг приземлити літак де завгодно: «на пісок, на чагарник, на кам’янисте дно пересохлих струмків і на довгі білі обмілини Червоного моря», кожного разу «відвойовуючи останній дюйм над землею».

Але зараз і ця робота закінчилася: керівництво компанії відмовилося від спроб знайти велике родовище нафти. Бену виповнилося 43 роки. Дружина, не витримавши життя в «чужоземному селищі Аравії», поїхала до рідного Массачусетс. Бен обіцяв приїхати до неї, але розумів, що на старості років він не зможе найнятися льотчиком, а «благопристойна і порядна» робота його не приваблювала.

Тепер у Бена залишився тільки десятирічний син Деві, якого дружина не вважала за потрібне забрати з собою. Це була замкнута дитина, самотня і неприкаяна. Мати їм не цікавилася, а батька, різкого і небагатослівного, хлопчик боявся. Для Бена син був чужою і незрозумілою людиною, з якою він навіть не намагався знайти спільну мову.

Ось і зараз він шкодував, що взяв сина з собою: прокатний літак «Остер» сильно мотало, і хлопчика нудило. Взяти Деві на Червоне море було черговим великодушним поривом Бена, які рідко закінчувалися добром. Під час одного з таких поривів він спробував вчити хлопчика керувати літаком. Хоча Деві був кмітливою дитиною, грубі окрики батька зрештою довели його до сліз.

На відокремлений берег Червоного моря Бена привело бажання заробити: він мав знімати акул. Телевізійна компанія добре платила за метр плівки із таким фільмом. Саджаючи літак на довгу піщану мілину, Бен примусив сина дивитися і вчитися, хоча хлопчикові було дуже погано. «Вся справа в останньому дюймі», — наставляв льотчик.

Мілина утворювала Акулячу бухту, названу так через зубастих мешканців. Віддавши синові кілька різких наказів, Бен зник у воді. Деві до обіду сидів на березі, дивлячись на пустельне море і думаючи, що буде з ним, якщо батько не повернеться.

Хижачки були сьогодні не дуже активні. Він вже відзняв кілька метрів плівки, коли ним зацікавилася кошача акула. Вона підпливла занадто близько, і Бен поспішив вибратися на берег.

Під час обіду він виявив, що взяв із собою тільки пиво, — про сина, який пива не п’є, він знову не подумав. Хлопчик цікавився, чи знає хто-небудь про цю поїздку. Бен сказав, що в цю бухту можна потрапити тільки по повітрю, він не розумів, що хлопчик боїться не непроханих гостей, а залишитися один.

Бен ненавидів і боявся акул, але після обіду пірнув знову, на цей раз з приманкою — кінською ногою. На гроші, отримані за фільм, він сподівався відправити Деві до матері. Хижачки зібралися навколо м’яса, але кошача акула кинулася на людину …

Обливаючись кров’ю, Бен вибрався на пісок. Коли до нього підбіг Деві, з’ясувалося, що акула майже відірвала Бену праву руку і сильно пошкодила ліву. Ноги теж були всі порізані і понівечені. Льотчик зрозумів, що справи його зовсім погані, але померти Бен не міг: він повинен був боротися заради Деві.

Тільки тепер батько спробував знайти підхід до хлопчика, щоб заспокоїти його і підготувати до самостійного польоту. Щохвилини втрачаючи свідомість, Бен ліг на рушник і відштовхувався ногами від піску, поки син тягнув його до «Остера». Щоб батько міг забратися в пасажирське крісло, Деві склав перед дверцятами літака камені і уламки коралів і втягнув батька з цього пандусу. Між тим піднявся сильний вітер і почало темніти. Бен щиро шкодував, що не спромігся дізнатися цього похмурого хлопчика ближче і тепер не може знайти потрібні слова, щоб підбадьорити його.

Слідуючи вказівкам батька, Деві насилу підняв літак у повітря. Хлопчик пам’ятав карту, вмів користуватися компасом і знав, що летіти треба уздовж морського берега до Суецького каналу, а потім повернути до Каїру. Майже всю дорогу Бен був без свідомості. Отямився він, коли підлітали до аеродрому. «Бен знав, що наближається останній дюйм і все в руках у хлопчика». З неймовірними зусиллями підвівшись в кріслі, батько допоміг синові посадити машину. При цьому вони дивом розминулися з величезним Чотиримоторним літаком.

На подив єгипетських медиків, Бен вижив, хоча і втратив ліву руку разом з можливістю водити літаки. Тепер у нього була одна турбота — знайти шлях до серця свого сина, подолати поділяючий їх останній дюйм.

Друзі, пригоди непередбачувані і небезпечні, читаються на одному диханні, тримаючи інтригу до кінця. Бібліотека пропонує цю та інші цікаві історії Джеймса Олдріджа у книжковому форматі. Книга чекає тебе!

Сердечні вітання із Днем конституції України!!!

Любі читачі!!!

На центральній площі міста, де цвіте акація,
Конституцію держави голосила нація,
Запорізький гетьман Орлик для свого народу,
Постарався, щоб жили по свому закону.
Не одні ще покоління старались, боролись,
Та про вільну Україну мріяли й молились.

11209481_1577918952472111_6395975404296803045_n

Коротенько для читачів історія свята 28 червня в Україні: У 1996 році Верховна Рада України ухвалила Конституцію України – Основний Закон країни.  27 червня почався розгляд документа Верховною Радою, який стали називати “Конституційна ніч”. Процес контролював Леонід Кучма. Після роботи над проектом, яка тривала всю ніч з 27 на 28 червня, депутати проголосували за Конституцію України о 9:20. Тоді, під час голосування висловилися “за” 315 парламентаріїв. Після ухвалення вперше в залі парламенту пролунав гімн, вже затверджений Конституцією, також до зали внесли синьо-жовтий український прапор.

Ухвалення Конституції – важлива подія, яка послужила кроком до забезпечення прав людини і громадянина. Крім того, ухвалення Конституції підвищило авторитет України на світовій арені.

Друзі про свято Дня конституції України та всі питання , що є у вас, щодо цього свята запрошую дізнатися, завітавши у бібліотеку. Книги чекають вас!!!

 

Виставка реквієм “Хто за свободу вийшов проти смерті, тому немає смерті на землі”

Любі читачі! В день скорботи і вшанування пам’яті жертв війни в Україні бібліотека пропонує наступні книги:20180720_125900

Відкривайте для себе сторінки історії в цікавих творах, де війна переплітається непередбаченим сюжетом смерті та кохання…

Vadim_Peunov__Vijna_ochima_soldata

Якщо це й детектив, то дійсно досить сумний. Чи можна ексгумувати вбитий талант? Хто винен у його загибелі? Автор скрупульозно досліджує, як і за яких обставин це сталося, як трапилося, хто причетний до злочину, у якого, на жаль, глибокі корені. Роман у гостросюжетній, полемічній формі підіймає ряд гострих соціальних та морально-етичних проблем, які хвилюють наше суспільство в епоху гласності, коли плескає потік різноманітної інформації.

19730428

Як би читачеві не здавалося, що такого «в дійсності бути не може — просто тому, що не може бути: це все вигадка хворої фантазії шизофреника», а воно було. Було!!! Реальні люди, реальні долі, реальні обставини. Холокост і його продовження. Трагедія народів. Оскаженілі небеса. Знавіснілі люди. Невір’я, що спустошує душу. Ця книга про живучість людського роду, про радість буття, про велику, палку та жертовну любов, про безцінність людського життя. А точніше, про п’ять поколінь двох конкретних родин із карпатського села Сняткове, що під Мукачевим. У цих родинах під час холокосту загинуло 38 тільки найближчих родичів. Звідки стільки і так багато? Корінь, від якого все пішло, Шимшон Ровт — богатир, який дожив до ста років (помер у 1930 році), пережив трьох дружин. Вони народили йому дев’ятнадцятеро дітей. А скільки онуків! Молодший син Герман Ровт породив шістьох дітей. От від нього і пішла гілка генеалогічного древа, про яку оповідається в романі-факті «Шукай добро у серці своєму». Трагедія XX сторіччя розкидала Ровтів і Вайсів, що вижили у цьому пеклі, білим світом: Росія, Україна, Угорщина, Німеччина, Австрія, Чехословаччина, Ізраїль, Америка… Життя було до них дуже жорстоке. А вони вижили! Кохали, народжували дітей. їх зраджували друзі і родичі, власні уряди. Взагалі ця книга — про нас усіх, про те, як ми живемо і будемо жити, незважаючи на те пекло, що створюємо собі самі.

150928215409216032_f0_0

Перед читачем сорок п’ята книжка автора—видатного майстра гостро-сюжетних творів. Долі його героїв часто трагічні через об’єктивні причини, бо вони живуть і діють у надто складних обставинах. У центрі роману — постать справжнього народного богатиря — Тимофія Ковбасюка — людини світлої і надійної, закоханої у життя, якрм би тяжким воно не здавалося. Розрахована на широке коло читачів.
011  10032  002

«Визначальна риса творчості Юрія Мушкетика – досліджувати життя в усій його соціально-конфліктній складності й невичерпності вираження через характери героїв та обставини буття, в душевному, морально-психологічному пережитті цих обставин» . До першого тому ввійшли історичні повісті «Смерть Сократа», «Суд над Сенекою», «Жовтий цвіт кульбаби» та роман «Гайдамаки».         До другого тому ввійшли романи «Жорстоке милосердя», «Віхола», присвячені подіям Великої Вітчизняної війни. Третій том містить романи «Позиція» і «Біла тінь». Четвертий том охоплює повісті «Біль», «Обвал» – про совість людську, повість-притча «Старий у задумі», повість «Сльоза Офелії» – з життя сучасних художників. І останній, п’ятий том, містить роман «Вернися в дім свій». У ньому автор досліджує вічні проблеми добра і справедливості, обов’язку перед собою і перед суспільством.

Особисто читала “Жорстоке милосердя” Юрія Мушкетика, де кохання двох людей, з одного боку рятує його від смерті, дає сили тікати, повернутися живим до коханої. Та з іншого, штовхає її в шлюб з іншим, щоб вижити в ті непрості роки… Яке воно, кохання в роки війни??? Яке воно… життя, коли довкола смерть???